Коли межа українських і російських інтересів пройшла серединою подружнього ліжка…
Маю на увазі розвідників. Російсько–українських. Не тих, що працюють на наших і ваших. Такі теж є, але все-таки вони позитивні герої лише для однієї сторони. Я про тих, що вже стали історією
Отож, на інтернет–сторінці Служби зовнішньої розвідки України (СЗР) зайшов у розділ «Календар особистостей». Почитав то про одного розвідника, то про іншого. Там такий собі вінегрет: і співробітники спецслужб часів визвольних змагань, і радянські розвідники, і сучасні керівники української розвідки.
Не знаю чого, але відкрив ще й сторінку Євгена Міцкевича. Може тому, що був однофамільцем відомого польського поета. Уродженець Клевані нині Рівненської області служив у ЧК, відзначився зокрема у боротьбі з бандитизмом та контрреволюцією. Треба розуміти, в тому числі з Дієвою армією УНР та гетьманом Скоропадським. За радянськими визначеннями, петлюрівці — ще ті контрреволюціонери, а повстанські отамани — таки бандити з погляду ЧК. Пізніше наш земляк трудився на славу ОДПУ в Німеччині, Італії, Великобританії, США та Китаї. Захотілося дізнатися про нього більше і пошук дав несподіваний результат: Євген Міцкевич присутній не тільки у пантеоні слави української розвідки. Він — також на дошці пошани Служби зовнішньої розвідки РФ. Такий собі російсько–український агент.
Може, вінегрет слави українських агентів від нових інгредієнтів стане ще привабливіший і смачніший?
Після цього не полінувався і знайшов ще двох російсько–українських шпигунів: Семена Семенова та Єлизавету Зарубіну. Він з Одеси, вона з Чернівецької області. Ага, значить взяли і усіх уродженців України тупо записали у свої. Байдуже, на яку державу працював. Але ж ні, чоловік Зарубіної — Василь Зарубін — теж розвідник, заступник керівника радянської розвідслужби, а в «Календарі особистостей» не згаданий. Звісно, він же народився в Москві. Ну, не може український шпигун народитися в столиці ворога! Така от заковика: дружину українська спецслужба визнає, а чоловіка — ні. Дарма, що вони діяли на пару і їх вважали, як йдеться на тій же сторінці СЗР України, «дуже ефективним розвідувальним тандемом». То чого один із тандему не в пошані? Видно, межа українських і російських інтересів пройшла серединою подружнього ліжка.
А чому тоді не згадали уродженця Мелітополя Павла Судоплатова? Добре, Судоплатов все-таки боровся з УПА. Але уродженець кримського села Акчора Дмитро Бистрольотов чим завинив? Красунчик, вербував направо і наліво і то суціль ворожих шифрувальників. Попри те відкалатав 16 років у радянських таборах. Писав спогади, які таємно виносив за межі табору, а перед смертю навіть імітував спалення власних рукописів, які видали лише після розвалу СРСР. Треба було і його помістити на сайт СЗР. А чого не пошукати серед польських, словацьких, чеських розвідників тощо? Там теж можуть трапитися уродженці України. То і їх можна вписати у «Календар особистостей».
Може, вінегрет слави українських агентів від нових інгредієнтів стане ще привабливіший і смачніший?
