
«Душу шістдесятництва» вбили кадебісти
28 листопада 1970 року загинула Алла Горська, українська художниця і громадська діячка
Її не могли не вбити. Надто незалежною була, а такого не прощали. Малювала те, що вважала за потрібне. Її вітраж (у співавторстві) «Шевченко. Мати» в Київському університеті зруйнували. Вистави «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха, режисером яких був Лесь Танюк і ескізи до яких розробила, заборонили.
Два твори Горської з однойменною назвою «Карта України» зображають нашу держави без Криму.
Не любила «державної» брехні. А якщо й виконувала ідеологічні замовлення партії (на кшталт мозаїчного панно у музеї «Молода гвардiя» в Краснодонi), то зароблене використовувала для підтримки однодумців. Через Горську йшли кошти і від інших діячів, тож її вважали неофіційним «скарбником» правозахисного руху. Квартира художниці стала притулком для дисидентів. Недарма її називали «душею шістдесятництва».
У 1962 році Алла Горська разом із Василем Симоненком і Лесем Танюком виявили в Биківні місце поховання розстріляних енкаведистами. Відповідна заява спричинила репресії з боку влади. За жінкою стежили, підслуховували, погрожували, викликали на «бесіди». Не відомо, хто й коли віддав наказ убити її. Проте у тому, що кадебісти доклали рук до трагічної загибелі красуні–дисидентки, сумнівів немає. Офіційна версія: поїхала у Васильків до свекра, а той убив її через особисту неприязнь, а потім сам кинувся під потяг.
На початку 1990х справи в архівах КДБ, які стосувалися Горської, грунтовно почистили. Тож таємниця її загибелі так і залишилася нерозкритою… Кажуть, що справжні митці передбачають майбутнє. І як інакше, як не передбаченням, назвати те, що два твори Горської з однойменною назвою «Карта України» зображають нашу державу без Криму?
