Про борщ із… буряками або чим польська мова краща від англійської
Кожного ранку на роботу до Луцька їду сільськими автобусами. І досить часто доводиться бути свідком чужих розмов у транспорті. Це зовсім не підслуховування, бо пасажири спілкуються не пошепки, а так, що й інші чують. Днями в автобусі «Колки — Луцьк» дві сиві, але ще бадьорі бабусі говорили про життя–буття, про Пилипівку та харчування у цей піст, який вони назвали лагідним.
— Мій старший онук їден борщ з бураками їсть, більш нічого не любить. Щодня йому варю цілу каструлю, — розповідає одна.
— А Свєтині хлопці — меї середньої дочки, то тільки гречку їм давай. І щоб побільше було шкварок, — додає друга жіночка. — Сала на них не напасешся. Гречки то я купила 15 кіль і рису зо 6. Ото вони й молотять, як приженуться з футболу.
— А мої найменшого Владика возять у город в якусь школу, називається маленька. В середу й суботу — там вчать англійську, а платять за це аж 650 гривньов. Йому ще й шість літ немає. Я їм і кажу: «Нашо йому та англійська? Вчив би польську, то хоч на роботу в Польщу поїхав би. А толку з тої англійської». Розмову у ранковій маршрутці слухав Кость Гарбарчук.