Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Священик Андрій Мельник: «Святі отці каялися навіть тоді, коли робили добрі справи»

Волинь-нова

Священик Андрій Мельник: «Святі отці каялися навіть тоді, коли робили добрі справи»

Дороги у всіх різні — ​далекі й близькі, вузькі й широкі. І у кожного своя ноша, і свій шлях до Бога. Спочатку Андрій Мельник (на фото) збирався опікуватися душею природи — ​лісом. Закінчив Рівненський лісовий коледж, була й перспективна робота у цій галузі, та судилося стати батюшкою і лікувати душі людські

«Те, з чим ідуть до мене люди, знаходить відгук у моєму серці»

Десять років стоїть храм святого Архістратига Михаїла у селі Любешівська Воля Любешівського району, стільки ж і їздить сюди за 40 кілометрів із Маневицького Карасина отець Андрій.

Після смерті батька на маминих руках лишилося шестеро дітей, але саме про нього вона чомусь найбільше хвилювалася, бо характер мав міцний, але нікуди не спрямований. Після чотирьох курсів лісового коледжу пішов в армію, ще років два поїздив по заробітках, та душа чогось іншого шукала. Згадав, як у дитинстві ходив до церкви з дідусем, поїхав у Чарторийський монастир на послух. Там відчув велику відповідальність монашого життя, але і на душі одразу полегшало. Знайшов Бога, каже, і все стало на місце.

Приємно людині, коли її хвалять, і приписує всю славу собі, і починає гордитися. Віддайте славу Богові!

Тоді й сказав йому отець архімандрит, що коли не хочеш бути монахом, треба женитися. Привозь, мовляв, дівчину, будемо дивитися, а тільки поспілкувався з ними на сповіді, вже й сам назвав дату вінчання.

— Не встиг навіть зробити дівчині пропозицію і батьків спитати, — ​віджартовується отець Андрій. — ​Виходить, Бог усе вирішив за мене. За порадою старця вступив у семінарію і відчув: знайшов те, що шукав.

— За що дякую Богові найбільше? — ​на мить замислюється отець Андрій і одразу знаходить відповідь: — ​За те, що показав шлях, коли я вагався. Бо коли надієшся лише на свої сили, то сумніваєшся, чи вдасться, чи впораєшся з покладеним на тебе, але що більше усвідомлюєш волю Божу, то більше заспокоюєшся.

Товаришую із карасинським священиком отцем Миколаєм, отцем Юрієм із Прилісного, який мене надихнув бути священиком — ​у них є чому повчитися. І з простими людьми щодня спілкуючись, вчуся, бо те, з чим ідуть до мене, відгукується і в моїй душі. Часто їду до храму в автобусі і люди запитують поради, а мені здається, що це я отримую відповідь на свої питання. І стає так легко!

Пропонуємо вам роздуми отця Андрія Мельника

…про виховання дітей

Насварити дитину найпростіше, але потрібно говорити з нею, торкатися її серця. Як батьки маємо дати дитині все можливе для християнського життя, але остаточний вибір — ​за нею. Батько блудного сина вірив, що той згадає його науку. Так і нам — ​чекати, молитися безперестанно. Одні люди приходять до храму легко, інші — ​через потребу, досвід, зароблений ударами. Часто зневірюються, бо не отримують відповіді на молитву, але Бог не залишить, лише перевірить на терпеливість. Моя мама молилася за мене, терпіла й чекала, і врешті сталося перетворення. Тепер обоє згадуємо той час зі сльозами радості.

…про піст

Напевно, найбільшою оманою, у яку останнім часом ворог вводить людей, є те, що ми втішаємося своєю церковністю. Сходив, значить, у храм — ​і спокійний. Але саме ходіння не врятує, як і вживання пісних продуктів. Тепер поститись модно: зайдеш у магазин у піст — ​там і печиво пісне, і цукерки, а сама суть підміняється. Справжній піст — ​інакший, його не виставляють напоказ: посилити молитву, відмовитися від насолоди, добре слово сказати, погане стримати. І до образу Божого не ставитися як до амулету — ​це святиня. До всього треба підходити з розумом: що їмо, що читаємо. Святі отці каялися навіть тоді, коли робили добрі справи, бо відчували, як навіть на краплю можуть від цього загордитися. А зараз і церковні люди афішують, скільки кому добра зробили, грошей перерахували.

…про дзеркало і славу

Євангеліє — ​це не просто книга, то дзеркало нашого життя. Почнеш читати — ​і пізнаєш себе. Бог сказав: «У чому застану, в тому й судитиму. Але Господь милосердний і якщо застане лише у бажанні виправитися — ​виправдає людину.

Людська природа пошкоджена, і так буде до кінця віку. І лише молитва триматиме нас на тій межі, щоб не впасти. Приємно людині, коли її хвалять, і приписує всю славу собі, і починає гордитися. Віддайте славу Богові!

…про роботу і службу

Нам хочеться йти в ногу з часом, навіть священики прагнуть того, щоб їхні діти мали те, що й інші. Для цього є руки, попрацюєш — ​і маєш. Тата в мене не було, я ще в школі полюбив креслення, то в коледжі креслив для інших студентів. Уже тоді заробляв перші гроші. Звик: якщо не вистачає, треба заробити. Маю в Карасині свою невеличку кузню, виготовляю там все, що кому треба з металу. Деревне вугілля для неї сам роблю старим дідівським способом, трохи втомливо, але фізична праця збадьорює. Часом у тій ковальській роботі теж виконую пастирську службу, бо заходять люди поговорити, і розумію, що Бог цю людину присилає не просто так. Не заборонено заробляти, просто не прикладати серця до цього. Спрага на матеріальне ніколи не вгамується, коли отримуєш одне — ​хочеш більшого, але треба вчасно схаменутися.

«Пішов до Бога, коли відчув, що пропадаю…»

До церкви тихенько заходить бородань із добрим поглядом, тримає за руку невеличкого хлопчика.

— Це наш дзвонар і паламар Віктор, — ​відрекомендовує отець Андрій. — Був такий час, коли і його шляхи вперше привели до Бога. Пригадую, як скромно стояв біля входу до церкви, не наважувався зайти всередину, але в очах мав такий живий блиск. Так світяться люди, які шукають Бога.

— Пішов у храм, коли відчув, що пропадаю, — ​звіряється Вік-тор. — ​Я пив страшно, безпробудно. Якось нетверезий їхав на мотоциклі і втрапив у ДТП… Ледь вижив тоді, у голові тепер пластина та інвалідність на все життя. Але Бог дав мені шанс, щоб показати інший шлях, яким можна йти. Одного разу зустрівся з поглядом своєї дитини, жалісним і пронизливим. Мене аж стрепенуло: діти страждатимуть, якщо не зупинюся. Наступного ранку вирушив до храму. Дорогою шість разів вертався, думки лізли усякі: «Я ж такий п’яниця, де я там стану?»

Коли нарешті зайшов, так усю службу й простояв на місці біля дверей, і здавалося тоді, що я на крилах.

— Часто дивився на нього і думав, що цей період неофітства колись мине, коли все дається авансом без надмірної праці, настануть будні, чи витримає? — ​каже отець Андрій.

А Віктор тепер свій ранок починає у храмі Архістратига Михаїла. Заледве світає, як він уже в церкві свічі світить, прибирає і, мабуть, молиться. Каже, Божий храм має бути ідеально чистим. Навіть коли страшенно втомлений після роботи, йде у це святе місце, а там уже де й сили беруться. «Як обновляюся, — ​каже Віктор, — ​тягне мене сюди».

Христос сказав: «Пізнаєте істину, і вона зробить вас вільними». Коли людина знаходить Бога, то відчуває неймовірну легкість, наче звільнилася від тягаря. І світиться, і сяє, як скарб знайшла. Ці відчуття завжди підтримають у найважчий час, тоді, коли віру доведеться підкріплювати справами.

 

Отець Андрій і паламар церкви Архістратига Михаїла Віктор.

Telegram Channel