Влаштувати на роботу «сонячних людей» взялися… журналісти

Двоє галантних хлопців із природною візитівкою на обличчі «діти сонця» зустрічають ще з порога: «Привіт! Я — ​Андрій! Як справи?» та «Я — ​Валентин. Привіт! Працюю барменом, а ви?» Усміхаюся у відповідь і почуваюся їхнім другом. Такими є люди із сонячним синдромом — ​щирі, відкриті для спілкування. Шестеро з них стали героями шістьох відеофільмів, які відзняли журналісти «Громадського. Волинь» у рамках проекту «Діти сонця. Один день на роботі», який зініціював клірик УПЦ МП Олег Редько.

— У суспільстві існує комплекс недосприйняття, що за­­важає почути особливу лю­дину і випробувати її. Роботодавці із дизайн–студії «The ROOM», кав’ярні «Цукерня», компанії «Тиг­рес», Центру туристичної інформації та Волинської обласної бібліотеки для юнацтва не побоялися надати роботу молодим людям із синдромом Дауна, — ​розповіла координатор проекту Оксана Петрук.

— Проблема працевлаштування є для нас найбільш невирішеною, бо після 18 років такі діти просто не мають куди йти, — ​поділилася наболілим Олена Мельник, голова громадської організації «Даун–Синдром».

Роботодавці ж зауважили, що люди з інвалідністю у медичних довідках мають протипоказання щодо фізичної праці, які й стають на заваді працевлаштуванню. Більше того, особливим працівникам потрібен асистент, тому багато питань ще мусимо юридично доопрацювати, але з тим, що ці люди мають велике бажання трудитись, не можна не погодитися.

Якщо коротко, то Яна Авраменко стажувалася в дизайн–студії, Валентин Новосад — ​офіціантом у кав’ярні «Цукерня», Наталка Барташук — ​у  Волинській обласній бібліотеці для юнацтва, Андрій Мельник складав іграшки на фабриці «Тигрес», Тетяна Стрекіца допомагала майстру–кондитеру пекти тістечка, Богдан Кравчук (студент 4–го курсу історичного факультету СНУ ім. Лесі Українки) у центрі туристичної інформації та послуг проводив екскурсії та квести. Лише Наталя раніше працювала покоївкою в готелі, для інших досвід роботи був першим.

У нас звикли особливих людей не помічати, наче їх немає, як не було сексу в Радянському Союзі, а таких не можна не помітити, вони мають візитівку радості на обличчі.

— Мені 21 рік, я люблю спілкуватись з людьми, готувати смаколики, — ​розповідає Наталка і за хвильку додає: — ​Хотіла б завжди відчувати моральну підтримку і допомогу.

Президент ВБО «Даун–Синдром» Сергій Кур’янов вів жваву дискусію із батьками й роботодавцями та навів приклади працевлаштування людей з інвалідністю в Києві. З відеосюжетів видно, як діти із синдромом Дауна працюють командою на чолі з асистентом в офісах, супермаркеті «Ашан».

— У нас звикли особливих людей не помічати, наче їх немає, як не було сексу в Радянському Союзі, а таких не можна не помітити, вони мають візитівку радості на обличчі. 13 років тому у мене народився син із додатковою хромосомою. Навіть усвідомити це було нелегко, але я зрозумів, що ми маємо навчитися вільно комунікувати, адекватно поводитися, здобути навички, які можуть знадобитися у майбутній роботі. Знаєте, за що найбільше цінують «сонячних людей» за кордоном? Що вони працюють чесно і не обманюють.

На зустрічі побували студенти СНУ ім. Лесі Українки та Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» — ​дефектологи, асистенти людей з особливими потребами, котрі зможуть надати їм професійну допомогу.

Через увесь захід лунав посил, що не інвалідність обмежує, а несприйняття її суспільством, і це треба долати всім разом.