Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Посмертну нагороду повстанця одержав його племінник

Волинь-нова

Посмертну нагороду повстанця одержав його племінник

Нещодавно у Луцьку рідним лицарів ОУН—УПА вручили Бойові хрести з нагоди 75-річчя створення Української повстанської армії. Після урочистості, яка проходила у Палаці культури обласного центру, до редакції зайшов Віталій Михалевич із села Замшани Ратнівського району із відзнакою свого дядька

Не міг, як сказав чоловік, не поділитися такою приємною новиною з газетою, яку давно читає.

— Одержав Срібний хрест заслуги і посвідчення про нагороду, якої удостоєний Андрій Михалевич (псевдо Кос), і не стримав сліз…

То були скупі чоловічі сльози і радості (все-таки пошановано, хоч і через багато десятиліть учасників визвольного руху), і печалі: якими молодими пішли із життя ті, хто боровся за незалежність України.

Віталій Андрійович багато років працював у лісовому господарстві на Ратнівщині. Нині вже на заслуженому відпочинку.

Він народився через п’ять літ після того, як не стало його дядька Андрія Михалевича — двоюрідного батькового брата. І лише у зрілому віці, а по суті уже в незалежній Україні, відкрив для себе ті сторінки історії Волині, загалом України, на які радянською владою було накладено табу.

Гордиться Віталій Михалевич, що є нащадком справжнього патріота.
Гордиться Віталій Михалевич, що є нащадком справжнього патріота.

 — Школу я закінчив у 1974 році, — розповідає чоловік. — А в 1973–му, пригадую, складав іспит з історії СРСР. Сидів над підручником, готував відповіді на питання екзаменаційних білетів. Батько мій якось підійшов і питає: «Вчиш?» — «Вчу», — я у відповідь. А далі почув від нього таке: «Вчи, синку, вчи, але в цій книжці — все брехня». Розтлумачувати не став, що мав на увазі під цією «брехнею». Тепер ми всі знаємо, що це був час, коли багато що замовчувалося, коли учасників повстанського руху інакше як ворогами народу не називали. Дорослі між собою говорили про все, навіть заборонене, згадуючи воєнні роки, повоєння. Але це були розмови не для дитячих вух — піонерів, комсомольців. Їм розповідати про «таке» боялися. Бо ніхто не забув, скільки-то людей полягло, а якщо і вижили, то пройшли через сибірські табори.

Лише в 1990-х роках Віталій Андрійович зрозумів, що мав на увазі його батько, коли казав: «Вчи, синку, вчи, але там все брехня».

Лише в 1990–х роках Віталій Михалевич зрозумів, що мав на увазі його батько, коли казав: «Вчи, синку, вчи, але там все брехня». У зрілому віці чоловік дізнався правду про УПА, яка припинила відкритий і організований опір наприкінці 1940–х років — після загибелі у 1950–му у сутичці з частинами НКВС головнокомандуючого генерала Шухевича. Але, незважаючи на це, боротьба «хлопців із лісу» тривала до 1954–го, а деякі боївки зберегли боєздатність навіть до кінця 1950–х років.

Нарешті настав час, коли в родині Михалевичів уже відкрито говорили про свого Андрія, який мав псевдо Кос. Віталій Андрійович із вдячністю згадує троюрідну сестру Марію Хотинську (на жаль, нині покійну). Вона ще встигла зустрітися з очевидцями і записати з перших вуст спогади про події з воєнних літ, повоєння. У її книжці «Минуле стукає у серце» є розділ «Зруйноване гніздо родини Михалевичів», а в ньому — розповідь про життя та визвольну боротьбу Андрія Михалевича–Коса. Ці сторінки в родині читають і перечитують. Зі слів очевидця, зокрема ковельчанина Миколи Петрука, який став для Коса підпільним інформатором, відтворено події таких давніх і таких незабутніх днів. «Вони разом пройшли сотні кіломет­рів повстанськими стежками, побували в багатьох криївках повстанців Волині, неодноразово мали сутички з підрозділами НКВС та МВС, піддавали суду багатьох сексотів…» «Група Коса наводила страх на енкаведистів та їхню агентуру. На Коса починається полювання…» Неподалік від села Нові Червища Камінь–Каширського району знаходились дві добре замасковані криївки. В одній із них перебував Кос… У ній він і загинув — ?її було підірвано під час спецоперації органів радянської держбезпеки. Живим не здався. Це сталося 8 грудня 1951 року.

Срібного хреста заслуги Андрій Михалевич удостоївся згідно із постановою УГВР від 15 червня 1952 року і наказом Головного військового штабу УПА як керівник СБ Ковельського окружного проводу ОУН. Це зазначено у посвідці про нагороду, яку одержав його племінник Віталій Михалевич. Чоловік гордий з того, що є нащадком справжнього патріота, йому приємно, що в Кортеліському музеї Михалевичу–Косу присвячений стенд. Ось тільки, як сказав, хотілося б, щоб молоде покоління, зокрема школярі, з дитинства, юності з більшою пошаною ставилися до історії рідного краю, до свого минулого, без якого нема майбутнього.

Telegram Channel