Заробітчани — це Україна, яка вийшла з кордонів
Знайомий прораб розповів, що набрав за оголошенням на велику будову 20 електриків, з яких працювати залишив лише трьох, решту звільнили — не та кваліфікація. — Усі толкові уже давно в Польщі, — резюмував він
Коли останній раз був за Бугом, то справді мав враження, що й не виїжджав з України, стільки там нашого люду. Причому у всіх сферах. Замовили в кафе запіканку — нам її приносить пані, що приїхала на заробітки з Львівщини. Проїжджаємо повз Варшавський оперний театр — там солістом працює Ольга Плиска–Пасічник, донька, до речі, ректора Острозької академії Ігоря Пасічника. Спілкуємось з мером міста Староховіце — він каже, що на місцевому м’ясокомбінаті трудиться понад 200 українців. А наш перекладач–українець уже не один рік викладає у Варшавському університеті.
Виїзд на заробітки за кордон в останній час набрав такого масового характеру, що уже схожий на евакуацію. Вперше за роки незалежності під час останньої зустрічі Президента та прем’єра з представниками бізнесу, підприємці поскаржились на брак робочої сили. Глава держави порадив їм утримувати працівників більшою зарплатою.
Можемо скільки завгодно побиватись з приводу масового заробітчанства, але такою є реальність. Причому не тільки у нас. Поляки та литовці мігрують у Великобританію, ми — у Польщу, до нас… теж рано чи пізно хтось приїде. Робоча міграція була завжди, а у теперішньому глобальному світі від неї тим паче не дітись. Люди заробляють, самореалізовуються, зрештою, інвестують в Україну більше, ніж усі інші інвестори разом узяті.
Проте тепер виїзд за кордон не означає автоматичного розриву зв’язків з Україною. Інтернет, скайп, автобуси–літаки, безвіз дають можливість бути в курсі українських справ і навіть брати в них участь. Сезонна робота, місяць тут, три там, чи навпаки, — за таким режимом живе значна частина українців. Місце перебування людини не таке уже важливе, щоб і далі залишатись частиною великої української громади. Наприклад, на Майдан в Україні українці в різних державах відреагували своїми численними майданами та хвилею волонтерства.
А оце нещодавно в моє рідне село на Львівщині трохи підлатали дорогу, бо приїздив великий гість — Пол (Павло) Винник, командувач Сухопутних військ Збройних сил Канади, генерал–лейтенант. Його предки теж колись виїхали звідси на заробітки. Павло — канадський українець у третьому поколінні, але все одно цікавиться своїми коренями. Ну а Канада, завдяки таким людям, як він, була і залишається нашим надійним партнером та союзником і у війні з Росією, і не тільки.
Заробітчани не послаблюють Україну, вони можуть зробити її сильнішою. Якщо, звісно, виїдуть не всі.
