Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
90-річна бабуся Ганнуська про все довідується з газети «Волинь»

Волинь-нова

90-річна бабуся Ганнуська про все довідується з газети «Волинь»

Буваючи в рідному Забужжі, що на Любомльщині, неодмінно

на­­­від­­­у­ю й тітку Ганнуську, як називають у нас Ганну Микитівну Шевчук. Зазвичай застаю її за якимсь заняттям: то яблука ріже на сушіння, то гарбузове насіння вибирає, то ще якогось діла шукає, аби не сидіти без роботи. Упізнає відразу, зі словами «То ти, Ніно?» витирає руки і веде до хати. І вже розмови – на кілька годин

Розпитую про давнину: про те, як починалась війна, як німець ішов через наше село – наступаючи та відступаючи… Про те, як хазяйнували совєти і як було в колхозі… Згадувала вдова фронтовика, як кривдили – забирали збіжжя в той час, коли чоловіки ще воювали з фашистом і треба було якось годувати дітей… Як жили по п’ять сімей в одній хаті, коли німці спалили село…

Вічна трудівниця, мудра людина, лагідна і приязна, нікого за життя не обмовила, нікого не скривдила.

Вічна трудівниця, мудра людина, лагідна і приязна, нікого за життя не обмовила, нікого не скривдила, з сусідами – як з родичами, завжди вміла усіх вислухати і всім пораду дати: і своїм, і чужим, без дарунка з хати не випускала. Коли зарання не стало чоловіка, мусила взяти на себе всю житейську ношу. «Знаєш, Ніно, нема гіршої кари, як жити без пари», – смутно приказує Ганна Микитівна. Проте дякує Богу за дітей, онуків, правнуків. Дочка Катерина Петрівна довгі роки була секретарем сільської ради, зять Петро Павлович агрономом працював, дві онуки – педагоги, третя, Тетяна, також вищу освіту здобула, поки що малих дітей годує. Усі горнуться до бабусі, потребують її тепла, розумного, виваженого слова. Лише за сином душа обливається сльозами – пішов у засвіти досить молодим.

– Коли та війна скінчиться? – журиться тітка. – Правнук Сергій прямо з полігона – в окопи, та ще й кон­­­­­­­­­­­­­­­­т­ракт підписав. А я ж його виняньчила, вигодувала… Господи, борони!

Згодом дізналася я, що по бабусиних молитвах повернувся Сергій живим-здоровим. А їй і чужі діти не байдужі. Вичитує на сторінках газет різні повідомлення та історії – все хоче знати, про все поговорити.

Зайшов до хати зять Петро, поклав на стіл свіжу пресу.

– Вите-но там газети нікуди не подіньте! – наказує.

Уже минуло літ із тридцять, як ото на пенсію пішла, читає Ганна Микитівна «Волинь» — раніше «радянську», тепер «нову». А час іде – непомітно і дев’яностий рік життя став на поріг!

– Ти як приїжджаєш, ніколи мене не минай, – каже Ганна Микитівна.

– На ювілей навідаюсь обов’язково! – обіцяю.

Ось він і приїхав на білому грудневому коні, той красивий людський ювілей, дарований вам Богом за мудрість і доброту, за працю і щире серце! Разом із вашою родиною уклінно вітаю вас, Ганно Микитівно! А що ж у дарунок від мене? Звичайно ж, передплата на рік газети «Волинь». Будьте здорові і читайте до ста!

Ніна ГОРИК

Telegram Channel