«Пилипівка двері до Різдвяних свят відкриває»

Згадую свою давно вже покійну бабуню, яка була неграмотною і визначала дати багатьох родинних подій дуже приблизно, «прив’язуючи» їх до релігійних свят чи постів «у числі». Стосувалося це і днів народження. Казала, наприклад: «Ніна у мене знайшлася за кілька неділь до Пилипівки». Відзначати свою появу на світ було не прийнято, мовляв, гріх ототожнювати народини простих смертних із Різдвом Христовим.

І «совєцький» Новий рік старші люди за свято не визнавали: які у піст можуть бути гульки? Дітям у школі ставлять ялинку наприкінці грудня — нехай, а вдома справляти — зась, от діждемось Різдва…

Пилипівський піст завжди видавався мені добрим і радісним. Вільнішим від важкої селянської праці, бо земля в цю пору відпочиває. Світлим, бо вдома білили і прибирали. Веселим, бо вечорами дорослі навчали дітей колядок, мами шили донечкам сукенки із марлі й робили «корони» з картону і вати, бо ж усі молодші школярки хотіли бути «сніжинками» на новорічному ранку. А ще в хаті збиралося жіноцтво з цілого кутка дерти пір'я, а чоловіки радилися, коли в кого колотимуть кабанця. І таким довгим видавалося те очікування Святвечора.

А от до наших онуків, цілком можливо, Коляда приходитиме на два тижні швидше. І Пилипівка — відповідно. Бабуся моя такого б точно не зрозуміла. А от Верховна Рада зробила на цьому шляху перший крок — запровадила вихідний 25 грудня, на католицьке Різдво. Чимало громадських і релігійних діячів вважає, що весь християнський світ повинен відзначати народження Ісуса Христа в один день. Мовляв, якщо обрали європейський шлях розвитку, то треба йти в ногу зі світом.

«Православна церква говорить, що днем святкування Різдва Христового є 25 грудня. Про це свідчать усі богослужбові книги, як видавництва РПЦ, так і УПЦ КП. Для відправи різдвяного богослужіння беремо місячну «Мінею» (богослужбову книгу) за грудень. І коли ми шукаємо там службу Різдва, то знаходимо 25 грудня. Інше питання, коли ми відзначаємо це 25 число грудня? Згідно з одним стилем чи з іншим. Мені здається, що треба бути послідовними до кінця. Якщо на роботі, вдома, у повсякденному житті ми прийняли один календар, то треба цього дотримуватися», — висловив свою думку митрополит Луцький і Волинський, керуючий Волинською єпархією УПЦ КП Михаїл в одному з інтерв'ю. Владика наголосив, що наразі все залишається, як і було, усталену традицію ніхто не змінює, але люди до єдиної думки прийдуть самі.

— Нема для наших парламентарів злободенніших справ? Нащо ворушити теми, які можуть спровокувати розкол у суспільстві? І так люди тепер по селах розсварені: батько йде до однієї церкви, мати — до іншої, а діти — у сум'ятті, не знають, до кого пристати. А як ще й Різдво в одній хаті у різні дні святкуватимуть, то вже й зовсім ладу не буде, — побоюються одні.

— Приймають подібні закони, щоб відволікти увагу людей від своїх злочинів перед народом. Подумали: нехай краще сперечаються, що і коли святкувати, ніж цікавляться, чому зростають тарифи і населення на очах зубожіє, — припускають інші.

— Держава на краю прірви, українці вимирають, роз'їжджаються у світи, а нас утішають додатковим вихідним, — доводилося чути і таку точку зору.

Справедливості заради, треба сказати, що нарікати і плакатися здебільшого полюбляють представники старшого покоління, до якого й сама належу. І самокритично визнаю, що сьогодні нам дуже бракує діяльного, активного, принципового оптимізму, розуміння того, що від кожного з нас теж залежить чимало. Зрештою, у піст варто згадати, що зневіра і безнадія — гріх, а добрі справи й спільна мета об'єднують і гуртують людей.

Сподіваюсь на тих, хто прийде нам на зміну. Вони сьогодні, як і ми у дитинстві, дивляться на світ з оптимізмом: виглядають святого Миколая і Діда Мороза, радіють снігові й першим ковзанкам, а головне — вірять у перемогу добра. Вони народились вільними, тож будуть сильнішими, мудрішими, згуртованішими.

Печу за рецептом своєї бабуні пісні пиріжки для онуків. Згадую її слова: «Пилипівка двері до Різдвяних свят відкриває», і на душі стає світліше…