І Бог почув наші молитви
Минуло 42 дні після того, як мене виписали з відділення ургентної хірургії Луцької міської клінічної лікарні. І за кожен із них я вдячна Всевишньому і лікарям
Мені вже 80 років і нещодавно я перебувала на межі життя і смерті. Шанси на порятунок були мізерні: відкрилася шлункова кровотеча, а організм — украй ослаблений. Але навіть один відсоток надії — це багато, якщо руками хірургів керує Господь.
У лікарняній палаті разом зі мною лежало ще декілька жінок. І коли вони довідалися про мій важкий стан, то запропонували спільно помолитися за благополучне повернення з операційної. Кровотечу зупинили безконтактним методом, без розтину, застосувавши аргоноплазмову коагуляцію. Хочу подякувати всьому колективу відділення, а особливо моєму лікарю Олексію Васильовичу Дидюку, медсестрам і санітарці Надії Іванівні Філіпчук.
У найважчі години людина по-іншому починає дивитися на світ. Я, наприклад, лише зараз зрозуміла, що таке щастя. Це — коли в тяжкій ситуації поруч з тобою знаходяться близькі люди. Дякую онукові Олегові та його дружині Аллі, дочці Людмилі, яка приїхала з далекого зарубіжжя, щоб мене підтримати. Спасибі подрузі Лідії за душевне тепло й співпереживання. Нехай усім, хто подав мені руку допомоги, Бог віддячить сторицею.
Галина ЗАНЄГІНА
м. Луцьк.
