«Тепер мої шестеро діток будуть у теплі. І сьоме є куди принести»

Університетом стало заміжжя

У школі майбутня багатодітна мама вчилася добре, тому надумала стати агрономом. Отримала атестат і пішла здобувати диплом у Горохівський коледж ЛНАУ. Раділа вступу, уявляла себе на роботі, аж тут… познайомилася із Сергієм.

— Такий він мені був файний, що вже не думала про навчання, лише про нього. Марили обоє тим, як одружимося, житимемо в затишному будинку, чекатимемо первістка, — ​згадує з ностальгією.

Невдовзі відгуляли гучне весілля, і Сергій привів у дім 17–річну за невістку. Свекруха і свекор прийняли її, наче рідну доньку. Родинна світлиця була сонячною від любові та злагоди, зачастили до неї й лелеки: 12 літ тому Бог послав молодій сім’ї донечку Ангеліночку, через рік — ​Христиночку. Уже підростають 9–літня Даринка, 5–річний Богданчик, 3 виповнилося Маргариточці. Родина обробляла гектари поля, тримала багато худоби. Доки чоловік господарював на нивах, у хлівах, Олені вистачало клопотів із малечею. І все було б добре, якби…

Доки чоловік господарював на нивах, у хлівах, Олені вистачало клопотів із малечею. І все було б добре, якби…

Не буду з етичних міркувань удаватися в подробиці, через які розпалася сім’я, але врешті молода жінка опинилася в батьківській хаті у Холоневі, де у двох кімнатах мешкають бабуся й мама. Третій покій рідні віддали Олені з дітьми.

Не зійшовся характером… із тещиною мамою

Із Сергієм вони не розлучилися. Олена називає колишню свекруху мамою, а та постійно запрошує щебетливих внучат на канікули до себе, навідує дітвору з гостинцями в Холоневі попри те, що у невістки тепер інший чоловік — ​як нині модно казати, цивільний. Із ним Олена народила синочка Данилка, якому майже півтора року, і носить під серцем ще одну кровиночку.

Ігоря дружина називає дуже спокійним, себе — ​емоційною. Він родом із Кіровограда, а познайомилися вони через подругу. Спершу спілкувалися по телефону, і після кількох розмов діалог був такий:

— Хочеш відразу п’ятьох дітей?

— Трохи забагато, — ​лише й спромігся відповісти незнайомці, яка на віддалі зуміла оселитися у серці.

— То не приїжджай, — ​сказала, наче відрізала.

Але він приїхав і став жити в одній кімнаті з дітьми і коханою жінкою, в одній хаті з новими родичами. Міський зять удався гожим на вроду, та не до сільської роботи. Тим і не догодив найстаршій господині двору.

— А щоб не сваритися далі щодня, ми зібрали речі і вже більше року як відселилися. Прихисток випросили у односельчанки Ніни Супрун. У її старій хаті ніхто не жив, то вона нас впустила із жалості. Ніна Тарасівна не бере з нас грошей. Ще й яблуко в кишені дітям принесе, — ​згадуватиме завжди добрим словом хорошу сусідку Олена Панасюк.

З милим і в шалаші рай! А з дітьми?

Наближалася зима, й Олена наважилася прийти зі своєю проблемою до голови районної ради Тараса Щерблюка і заступника голови районної ради Віталія Клемби, з яким ми побували в помешканні, де у двох невеликих кімнатах вона тіснилася із чималим сімейством. Те, що побачили, важко навіть назвати умовами для проживання. Із опалення — ​лише електричний камін, із домашніх пожитків — ​старі ліжко і диван, колиска, табуретка, стіл, декілька мисок, маленька електроплита. Облуплені стіни, трухляві двері, які важко зачинити, відсутність води…

Оскільки в селі наразі пустує приміщення колишнього дитсадка, то чому б частину його не зробити оселею для великої сім’ї?

— Де ж ви перете? — ​дивуюся, а почувши відповідь, подумки дякую Олениній мамі Валентині Михайлівні. То вона обмиває внучат, влаштовуючи їм у своїй домівці раз на тиждень банний день, обпирає, не даючи цілий день перепочинку пральній машині.

— Діти приходять до школи чисті й акуратні. Олена — ​хороша мама, відвідує батьківські збори, шкільні свята, не обмине нагоди розпитати про своїх школяриків, — ​чуємо потому з Віталієм Богдановичем і холонівським сільським головою Олександром Мартиновим від учителів, завітавши у місцеву ЗОШ І–ІІІ ступенів. Та як у холодній, невмебльованій хаті перезимують діти — ​ні мені, ні чоловікам–керівникам не збагнути. А як через кілька місяців Олена принесе сюди новонароджене немовля?

Житло знайшли нескоро, зате яке просторе!

— Узялися заради дітей допомогти цій родині знайти придатний для проживання дім, — ​чую від Віталія Клемби відповіді на свої запитання про вже зроблену хорошу справу, яка починалася з неабиякої проблеми, а вирішилася завдяки людяності.

…У розпачі Олена була готова проміняти рідний Холонів на будь–яке село. Погоджувалася навіть на віддалене в бездоріжжі Скриголове, аби мати свій дах над головою, а під ним щоб здоровими були діти, щоб бути господинею у хаті хай у невеликій, але теплій, бодай не мурованій, та добротній. Хіба що просилася виплачувати за помешкання частками з «дитячих» грошей, бо придбання житла для багатодітних сімей не передбачає жодна соціальна програма, що фінансується з районного бюджету. До слова, у Богданчика лікарі констатували гідронефроз ІV ступеня.

Упродовж п’яти місяців у різних селах Віталій Клемба обдивився десятки осель. Про нагальну потребу купівлі житла керівники району оголосили на нараді сільським, селищним і міським головам: мовляв, якщо знаєте, що хтось продає його, просимо повідомити. Підходящі будинки в Охлопові і Квасові набачив депутат райради Юрій Обишук. Купівля одного з них ось–ось би відбулася, бо Віталій Клемба заручився ще й розумінням і готовністю допомогти керівника фермерського господарства «ГалСтеДан» Степана Галущака. Однак оптимальний варіант обговорили з холонівським сільським головою Олександром Мартиновим. Міркували: оскільки в селі наразі пустує приміщення колишнього дитсадка, то чому б частину його не зробити оселею для великої сім’ї? Звісно, у ній буде потрібен бодай косметичний ремонт, необхідно довести до ладу систему опалення, водопостачання. Зате у Панасюків тепер буде санвузол, про який вони і не мріяли, помешкання розташоване в центрі Холонева, неподалік школи. Та, мабуть, головне, що Олена залишилася в рідному селі, в якому, як мовиться, свої люди.

«Подякуйте від мене усім за людяність»

Із такими словами звернулася до мене Олена Панасюк. Насамперед адресувала щире спасибі Віталію Клембі, Тарасові Щерблюку, Олександрові Мартинову, Юрію Обишуку, депутатам Холонівської сільської ради, односельчанам, усім, хто розуміє, що Господь велів нам жити, миритися, розуміти одні одних і приймати мудрі рішення. Для цього і є небайдужі, співчутливі родини й громади!

А тим часом у новій домівці багатодітної сім’ї не перестає усміхатися малеча. Кімнат у ній декілька, всі затишні, просторі, світлі, тож видаються дівчаткам і хлопчикам якщо не раєм, то казковим палацом!

А тим часом у новій домівці багатодітної сім’ї не перестає усміхатися малеча.

Зателефонувала до господині і почула її щасливий голос: «Ви були у нас із Віталієм Богдановичем у понеділок, а в суботу ми вже переселилися. «Обжили» і льох. Дякуємо добрим сусідам, бо в них поки що беремо воду. Скуповуємося на ремонт…»

Тепер мама шести дітей Олена Панасюк має куди принести з пологового і сьоме немовля.