Хто він — ​покровитель Луцька: Божий угодник, казковий персонаж чи історична постать?

«Дуже вірю у тебе і прошу: поверни мені татка з війни!»

Вперше про Миколая Чудотвор­ця я дізналася від бабусі. У часи мого дитинства ніхто не чекав його з подарунками, бо новорічні свята проходили під культом Діда Мороза. А бабуся тихенько співала: «Ой хто, хто Миколая любить, ой хто, хто Миколаю служить, тому cвятий Миколай на всякий час помагай…» У пісні йшлося, що він вберігає від напасті, не дає у гріхи впасти, допомагає на землі і на морі… Пізніше про це я прочитала у «Житіях» Димитрія Ростовського (він же — ​Данило Туптало) та дізналася, що  пісня належить до найдавніших українських поезій. І чи не диво, що шанували святого навіть тоді, коли не дозволялося?

Час змінився, він диктує моду навіть на віру. Вже мої діти дарунків чекали від Миколая, зазираючи під подушку. Писали листи, які я, зізнаюсь, не висилала в «резиденцію Миколая», бо не ототожнюю перебування святого у якомусь певному місці на землі, але й досі зберігаю їх, як доказ дитячої щирості і віри, адже, по суті, то була перша свідома дитяча молитва, адресована в небо. Пізніше довелося розчаровувати, що святий Миколай не лазить по стінах і коминах, не зазирає під подушки (швидше — ​у душі), а гостинці на його честь таємно дарують ті, хто його шанує, аби хоч на один день стати його послідовниками і вчинити щось добре! А головне — ​навчитися добродіяти щодня, бо саме цього хоче від нас Миколай, помічник Божий.

В інтернеті натрапила на сайт «Написати Миколаю». Тут публікують листи з усієї України. Пишуть з вірою, деякі навіть не вказують адреси. Обіцяють бути слухняними, просять ляльку, машинку, телефон, цукерок. Одна дівчинка навіть попросила авто для татка, бо старе розвалюється, а на нове немає грошей, а замість ноги у тата — ​протез. Пишуть і таке, після чого хочеться самій просити, щоб збулося:

«Добрий вечір, святий Миколаю! Я навчаюся в 3-му класі. 7 грудня мого однокласника Вову збило авто, зараз він у лікарні. Допоможи, будь ласка, щоб він швидше одужав і повернувся додому, до школи! Це буде найкращим подарунком для всього нашого класу!»

«Доброго дня, шановний святий Миколаю! Я дуже вірю в тебе і прошу тебе: поверни мені татка, хай він повернеться з війни. Я знаю, що він живий, я кожного дня благаю Господа вберегти його, мама каже, що він пропав безвісти, але я вірю, знаю, що він повернеться. Прошу тебе, захисти його, де б він не був. Прошу тебе, благаю, допоможи йому».

…Дорослі тут безсильні, а діти просять дива, недарма ж нарекли Миколая Чудотворцем…

Творив милостиню так, щоб людина, не знаючи благодійника, дякувала Всевишньому

Чи то все один чоловік: для вірян — ​Чудотворець, для романтиків — ​казковий Санта-Клаус із подарунками, для істориків-реалістів — ​єпископ Миколай із Мир Лікійських?

Він таки був реальною людиною, хоч і жив ще 17 століть тому. Історія не зберегла імені, яким його назвали батьки, а в чернечому постригу він став Ніколаусом. Народився десь між 270–286 роками в грецькому місті-колонії Патара провінції Лікія у заможній родині. Вже з пелюшок виявив себе Божим обранцем, бо вживав материнське молоко у середу й п’ятницю лише один раз надвечір, ріс стриманим, усамітненим. Зважаючи на праведне життя, рідний дядько — ​єпископ Патарський Миколай — ​посвятив його в сан пресвітера. Коли батьки померли, чималу спадщину Миколай поступово роздав нужденним, а сам помандрував у місця, що пам’ятають Ісуса Христа. Звідти вже й не хотів повертатися додому, а мріяв іти в пустелю та присвятити життя Богу. Та Господь обрав для нього іншу службу — ​допомагати людям: уві сні явився йому і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. І вирушив Миколай до міста Лікії, де його чекали як посланого Богом єпископа. То був важкий час гоніння на християн, коли потрібно було зміцнювати віру. Єпископа разом із вірянами вкинули до в’язниці, де він терпів голод, спрагу, образи, знущання, але підбадьорював і зміцнював тих, хто був поряд.

 Правда, це здається казкою? Тим воно й диво, що розумом його не збагнути, лише серцем.

А добрі справи Миколай творив таємно, як цю, про яку розповідають традиційно: збанкрутілий чоловік із Патар вирішив віддати трьох доньок у дім розпусти, аби не померти з голоду. Святитель, довідавшись про це, вночі таємно кидав у вікно вузлики золота, чим позбавив родину від гріха та забезпечив дівчатам придане. Оповідники допускають: саме звідси бере початок підкидати подарунки непомітно, як Миколай, котрий творив милостиню так, щоб людина, не знаючи благодійника, дякувала Богові. Тоді й наша милостиня буде подібною до його добродійств, коли творитимемо її не перед людьми, а перед Господом.

Милосердю і доброті святителя не було меж, але у захисті правди він ставав ревним воїном. У              325 році на Першому Вселенському Соборі у Нікеї, на якому прийняли Символ Віри, Миколай вдарив по щоці Арія, який заперечував божественну сутність Ісуса Христа.
Святитель мирно відійшов до Господа у другій половині IV століття. Його мощі знаходяться в італійському місті Барі і протягом багатьох століть мироточать та зцілюють подорожніх, а на подвір’ї церкви, у якій він служив, встановили пам’ятник, де святого обступили діти.

Святого Миколая вшановують усі християнські конфесії і навіть іновірці. Одним із перших храмів, побудованих княгинею Ольгою у Києві, була Свято-Миколаївська церква над могилою першого князя-християнина Аскольда, у хрещенні Миколая. Київ зберігає і згадку про Миколаєве чудо — ​врятування немовляти. Батьки пливли у човні Дніпром, мати задрімала і випустила дитину у воду. Слізно молилися батьки всю ніч, а на ранок почули, що в церкві Святої Софії лежить чиясь мокра дитина під образом Миколая Угодника. Правда, це здається казкою? Тим воно й диво, що розумом його не збагнути, лише серцем.

«Знявся великий вітер, і каміння, яке вороги кидали, на них самих поверталося»

Волиняни теж мають знати, за що святого Миколая назвали покровителем Луцька. Іпатіївський літопис свідчить, що 1259 року, коли над містом нависла загроза знищення від монголо-татарського нашестя, мешканці звернулись до святителя — ​і були врятовані. «Бог і святий Миколай чудо велике вчинили, бо знявся великий вітер, і каміння, яке вороги кидали, на них самих поверталося».

При житті Миколай із Мир Лікійських визволяв полонених, рятував від смерті невинних, повертав зір, мовлення, позбавляв убогості, давав їжу голодним — ​усім був заступником. Тілесна смерть не могла зупинити його благородних справ, чудеса він звершує і сьогодні. Ситуацій, які можна віднести до див, дуже багато. Знайома розповідала, як її врятував від наїзду поїзда сивий чоловік, якого вона потім впізнала на іконі. Дівчинка, котра випала з багатоповерхівки, показувала портрет того сивого дідуся, який її обережно поклав на землю, а хворого хлопчика в реанімації підняв з постелі теж той самий дідусь…

Цього не пояснить наука, бо відбувається це в іншому вимірі, в якому живуть небожителі і звідки приходить на допомогу святий Миколай Чудотворець, аби ми хоч трохи стали ближчими до Господаа.

Тому завжди молитовно звертаюсь до святого Миколая, бо вважаю його найулюбленішим святим, про якого вперше дізналася з бабусиної пісні:

«Ой хто, хто к ньому прибігає, на поміч його призиває, збережи його від напасти, не дай йому в гріх упасти, Микола-а-ю…»