Вибір без вибору

Пропонуючи своїй дитині, з якою борюся не перший місяць за чистоту, обговорити проблему прибирання, я підготувала вибір. Вибір дає йому відчуття самостійно прийнятого рішення. Я ж, якщо контролюватиму на початках домовленість, теж отримаю позитивні відчуття і від чистоти, і від того, що вмію домовлятися, та й, зрештою, від уявлень, що в майбутньому мені подякує невістка.

Не шкодувати її, не шкодити їй своєю любов’ю, організовувати домашні справи так, щоби дитина мала якийсь обов’язок, окрім навчання, щоби змалку знала, що таке фізична праця.

Це типова побутова ситуація, однак схожих багато, і вміти їх «розгрібати», як на мене, важливо задля виховання у дитини відповідальності і самостійності. Не шкодувати її, не шкодити їй своєю любов’ю, організовувати домашні справи так, щоби донька чи син мали якийсь обов’язок, окрім навчання, щоби змалку знали, що таке фізична праця. Нещодавно трапилося мені інтерв’ю шведського психіатра Девіда Еберхарда, у якому він зізнався, що шведи теж переймаються проблемою виховання самостійної особистості. Постійна зайнятість тамтешніх тат і мам призвела до того, що у свій вільний час вони дозволяють дітям бажати чого завгодно, дивитися телевізор без обмежень, скільки хочуть гратися на комп’ютері, батьки навіть відпочивати їздять туди, де буде веселіше їхнім нащадкам. Мами і тати таким чином хоч трохи компенсують муки сумління, що волають: «Віддаючись роботі, ви надто мало часу приділяється дітям». Отож любих синів та донечок намагаються не засмучувати заборонами, навіть розмови фільтрують, викидаючи неприємну реальність. Еберхард розповів ситуацію з життя, коли окремі молоді люди, не вміючи співати, не маючи музичного обдарування, приходять на шведське шоу талантів «Ідол» і аж там дізнаються, що то «не їхнє». «Невже до цього тобі ніхто не казав правди?» — ​питали здивовані члени журі. Отже, Еберхард аналізує дійсність: діти зростають невихованими, зухвалими і пасують у старшому віці при найменших труднощах. Водночас ніким не доведено, що кружляння дорослих навколо своїх чад робить їх успішними в майбутньому. Більше того, мами й тати, які нехтують собою, своїми потребами, втрачають авторитет у дитини: молоде покоління шведів, зауважує психіатр, часто поселяє старих батьків у будинки для літніх людей, хоча в інших країнах немічні бабусі і дідусі залишаються у сім’ях.

Тому мусять знати: бути «солодким» другом дитині — не тільки замало, а ще й шкідливо. Бо батьки таки є майстрами, а діти — ​учнями. Дорослі мають встановлювати правила, бо вміють ліпше оцінювати обставини, мають більше досвіду, більше знають. Родзинка тільки у тому, щоб робити це МУДРО, адже ви працюєте не з простаками! Навіть якщо ви навчилися розумно пропонувати вибір дитині, доведеться ще вчитися витримувати психологічні атаки. Вас випробовуватимуть на міцність. Діти з’ясовуватимуть, чи дійсно тверде наше слово. Їхній арсенал зброї досить багатий: хтось не кинеться одразу прибирати по вівторках, щиро запевняючи, що забув, хтось буде переконувати в тому, що так не встигне доробити уроки, ще хтось кричатиме, що готовий прибирати, але чому він один цим має займатися — ​хай йому допоможуть. Можуть обрати тактику запитань. «А що ти робиш цілий день? Декретна відпустка — ​це ж відпустка», — ​довелося мені якось почути від когось із моїх дітей під час нагадування про допомогу. Ох, як мені хотілося обуритися, перелічити тисячу нескінченних дрібних справ і одну велику — тотальну залежність від графіка найменшенького. Добре, що аргументів було так багато, що вони не могли вискочити усі разом з мене, і я просто мовчала. Найгірше — ​це захищатися чи нападати. Дорослі ж мають витримати — пишуть психологи-експерти, які вивчили тисячі сімей, перш ніж прийти до таких порад. Доброзичливий тон, справжнє співчуття: «Я тебе розумію, так не хочеться прибирати». Звідси випливає ще один висновок: коли даєте вибір дитині, не пропонуйте того, що вас особисто не влаштовує, бо що робитимете, як дитина зупиниться на небажаному варіанті?

— Тату, я піду півгодинки погуляю, а потім уже приберу, як обіцяв.

— Ми домовилися, що спочатку прибереш.

— Так, але мені дуже треба піти. Дуже, ну, будь ласка!

— Я тебе розумію. Можеш іти, але тільки — як прибереш.

— Але ж я обіцяв! Він скаже, що я — брехун.

— Я думаю, він тебе зрозуміє. Прибереш і побіжиш…

Психологи Фостер В. Клай і Джим Фей називають це «промивкою мізків». Дитина намагається змусити нас задуматися: чи так уже конче треба негайно прибирати? Ось влучна цитата з їхньої книги «Батьківство з любов’ю та логікою», яку, зізнаюся, я не раз спрагло перечитую: «Вони скинуть на нас все, що спаде їм на думку: почуття вини, нерішучість, підозри про те, що ми їх не любимо, що це нечесно. Кожного разу, коли вони це роблять, ми змушені спустошувати запас нашої енергії, думаючи про виправдання вибору, який ми їм дали. Але якщо хтось і хоче висушити чийсь мозок, хай це будемо ми… Ми робимо це, неухильно дотримуючись запропонованих варіантів вибору, який ми їм дали… Повторюйте варіанти знову і знову. Не зліться. Більшість дітей роздратується після трьох чи чотирьох спроб».

… Я перечитую щойно написане і згадую, як я ретельно продумувала свою пропозицію синові. Годі й казати, щоб випробувати те, що може пом’якшити ваші стосунки з дитиною, вирішити певну проблему, треба знайти час на це, спробувати спланувати розмову і не опустити рук, коли затія не дасть видимих результатів. Утім, ціна результату теж висока: діти — ​найдорожче, що маємо, тому навіть якщо починаємо «працювати» з достатньо дорослою дитиною — ​з підлітком, усе одно шкірка варта вичинки, бо йдеться про спілкування на усе подальше життя.

Оксана КОВАЛЕНКО,
мама