Харчукова «Волинь» стала відповіддю-продовженням Самчукової «Волині» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
Харчукова «Волинь» стала відповіддю-продовженням Самчукової «Волині»

Два епічні твори про наш край варто прочитати кожному.

Nazar

Харчукова «Волинь» стала відповіддю-продовженням Самчукової «Волині»

16 січня 1988 року помер український письменник Борис Харчук

Він народився у селі Лози нині Збаразького району Тернопільської області. Вчився у Кременецькому педагогічному інституті, пізніше — у Полтавському, закінчив Вищі літературні курси у Москві. Борис Харчук був першим редактором популярного дитячого журналу «Малятко». Писав романи, повісті, оповідання та новели (усього понад 30 творів). Багато з них сюжетно пов’язані з рідним краєм — «Палагна», «Соломія», «Хліб насущний», «Майдан», «Кревняки».

У «Волині» змальовано голодомор… на Західній Україні. І організував його… Пілсудський.

Найвідоміший його твір — роман «Волинь» (у 2 томах, 4 книгах). У ньому автор змалював життя родини Гнатюків на тлі історії Волині з 1920-х років до кінця Другої світової війни. Цю тетралогію називають і продовженням Самчукової «Волині», і радянською відповіддю «націоналістичному письменникові». Дух конкурентності посилюють навіть факти їхніх біографій. Обидва народилися на історичній Волині: між Лозами і Дерманню близько 50 кілометрів. На думку відомого філософа, письменника та публіциста Петра Кралюка, за рівнем майстерності Борис Харчук не поступається Уласові Самчукові, а можливо, навіть перевершує його.

Проте попри певний радянський присмак (а інакше й бути не могло у тоталітарній державі) Харчукова «Волинь» — це перш за все епічна картина буття волинського селянина першої половини ХХ століття. Разом з тим автору вдалося показати трагічні сторінки української історії. Щоправда, в умовах цензури довелося вдаватися до викрутасів. Так, у «Волині» змальовано голодомор… на Західній Україні. І організував його… Пілсудський. Коли селяни пухнуть з голоду, поруч у степу стоять вагони із зерном. Хоча пильний читач зауважить: які ж степи у нас на Волині? Тож ясно, про який Голодомор ідеться і хто його організатор. Картина смерті безногого художника, який був в УПА, — це явний натяк на відомого повстанського митця Ніла Хасевича.

Зрозуміло, що подібні речі не викликали захвату радянських ідеологів. Тож під час гонінь на українську інтелігенцію на початку 1970 років у пресі з’явилися критичні рецензії на третю та четверту частини «Волині», де змальовано часи Другої світової та початок підрадянського періоду. Тетралогію вилучили з бібліотек. Лише у другій половині 1980-х, перед смертю автора, книжку реабілітували і вийшло друком друге її видання.

Борис Харчук одним із перших звернувся до теми УПА. У 1989 році вийшла його повість «Вишневі ночі» про кохання повстанської зв’язкової та енкаведиста, за сюжетом якої знято однойменний фільм.

Тарас Грицюк