Щоб почути свідків трагедії, за 23 роки побував у 2342 селах - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.33 € 30.73
Щоб почути свідків трагедії, за 23 роки побував у 2342 селах

Дякуємо, пане Іване, за титанічну працю.

Фото Анатолія ГУМЕНЮКА.

Щоб почути свідків трагедії, за 23 роки побував у 2342 селах

У Рівненському краєзнавчому музеї презентовано унікальне видання «Волиняни про «Волинь‑43»: українська пам’ять про польську експансію на Український Північний Захід у 1938–1944 рр. Усноісторичні свідчення». Ця книга — ​підсумковий том (понад 1000 сторінок) багаторічних досліджень цієї трагедії. Її автор — ​кандидат історичних наук із Луцька, дослідник Волинської трагедії Іван Пущук

Видання унікальне з багатьох причин. Автор за 23 роки досліджень побував у 2342 селах Великої Волині (Волинська, Рівненська та північна частина Тернопільської областей), зробив понад 1400 магнітофонних записів. Ці документальні матеріали спростовують неправду польських істориків (зокрема Єви та Владислава Семашків), які нарахували аж 100 тисяч польських жертв, що полягли від рук «українських націоналістів».

Луцький науковець зібрав понад 7 тисяч свідчень людей і стверджує, що від рук «бандерівців» на Волині загинуло не більше 9 тисяч поляків. А від рук поляків — понад 14 тисяч українців (без урахування подій на Холмщині і Підляшші), тобто автохтонів, які на рідній землі боронили себе від нападів окупантів усіх мастей.

Як зазначали учасники презентації, актуальність дослідження пояснюється нинішнім напруженням у стосунках України та Польщі, зокрема діями радикальних політиків сусідньої держави, які стали ініціаторами прийняття змін до закону про Інститут національної пам’яті, де передбачено кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів». А ще перед цим польський парламент односторонньо визнав ці події «геноцидом» поляків з боку українців. Чимале напруження зумовлене й тим, що сусіди категорично не згодні з терміном про «польську окупацію» західноукраїнських земель. Складається враження, що вони хочуть бачити історичну правду такою, яка вигідна їм. Не веде до порозуміння і руйнування українських могил та пам’ятних місць у Польщі. На території України також є кілька таких фактів вандалізму, але всі надгробки й монументи відновлені за рахунок української сторони. Якраз у контексті напруження нинішніх українсько–польських відносин та необхідності пошуку історичної правди, про яку так багато говорять зарубіжні колеги, дуже важливим аргументом у цьому діалозі можуть стати висновки Івана Пущука.

 Підраховувати, хто кого більше вбив, — ​невдячна справа, яка не приведе до остаточного вирішення проблеми. Але рахувати треба, бо це стане фактом, на який спиратимуться історики.

Ще одним важливим підсумком дослідження цієї трагедії є те, що у багатьох випадках ініціаторами українсько–польського конфлікту у 1943 році були німці і радянські партизани, які його розпалювали і в своїх каральних акціях проти нашого населення часто спиралися на допомогу польських колоній і боївок.

Як повідомив Іван Пущук, за час пошуків його не покидало відчуття, що підсумки цієї праці будуть затребувані українським суспільством. І зараз такий час настає. «Нас з вами не буде, але ця правда людська залишиться. І хай наш народ тримає її про запас, це будуть наші козирі проти неправди», — ​зазначив історик.

У нас ще мало видань про цю трагедію. В останні роки українці змушені займати оборонну позицію щодо встановлення «історичної правди», про яку так багато говорять польські політики та історики, адже у нас недостатньо вивчали Волинську трагедію. Просто тому, що за радянських часів це було робити небезпечно, а за часів незалежної України, як кажуть, руки не доходили, головним чином через відсутність у країні консолідованого погляду на багато подій історичного минулого. Становище починає потроху виправлятися. І встановленню істини, відновленню історичної пам’яті сприяють саме такі опрацювання, які побудовані на спогадах учасників або свідків тих подій. На жаль, цих людей стає все менше, тому науковцям треба поспішати…

На думку голови Рівненського обласного краєзнавчого товариства, кандидата історичних наук Андрія Жив’юка, підраховувати, хто кого більше вбив, — ​невдячна справа, яка не приведе до остаточного вирішення проблеми. Але рахувати треба, бо це стане фактом, на який спиратимуться історики. Поляки порахували свої жертви так, як вважали за потрібне, як хотіли. Нам теж знадобиться свій підрахунок жертв. Він може десь не збігатися, розходитись, але це не є великою перепоною у дослідженнях такого роду. Треба робити так, щоб нашу позицію було видно у світі.

А ось думка завідувача відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею, кандидата історичних наук Ігоря Марчука: «Іван Пущук провів титанічну роботу. Йому треба було обходити й об’їздити тисячі населених пунктів, де відбувалося це протистояння, вміти розговорити людей, викликати їх на відвертість, адже знаємо, що й зараз є ті, хто ще боїться розповідати правду. Йому пощастило записати спогади тих, кого уже немає серед живих, і це робить їхні свідчення особливо цінними».

Начальник управління культури Рівненської облдержадміністрації Ярослав Мельник вважає, що політики приходять і відходять, а народ залишається, тому необхідно робити усе, щоб він знав правду, щоб не стиралася його історична пам’ять. І цій меті слугуватимуть книги Івана Пущука. Підсумковий том грандіозного дослідження на тему «Волинь‑43» видано обмеженим тиражем на кошти, виділені Рівненською обласною радою. На черзі — ​видання окремих томів про кожен район історичної Волині, а також перевидання підсумкового тому. Звісно, для цього необхідні кошти небайдужих людей, спонсорів. Чи знайдуться такі на нашій волинській землі?

Анатолій ГУМЕНЮК

м. Рівне.