Курси НБУ $ 27.46 € 31.32
«Припини, будь ласка. Чи хочеш у куток?»

Волинь-нова

«Припини, будь ласка. Чи хочеш у куток?»

Моєму малюку рік і чотири місяці. Він дуже спритний, спритніший за маму і тата, разом узятих. Я постійно собі нагадую: «Дитина пізнає світ, дитина пізнає світ…»

Коли терпець уривається (зазвичай кімнату і кухню не можна впізнати), хапаю його і йду на вулицю. Правда, там вивчення світу продовжується: мого маленького мандрівника не цікавлять ані гойдалка, ані пісочниця, уваги достойні лиш недопалки, уламки скла і палиці різних розмірів. Я гукаю йому: «Ромашику, зупинися!» Звично спостерігаю, як він пришвидшується, і думаю, що «пора закручувати гайки». Хоч так не хочеться, аби та дитина гірко оплакувала свій нездійснений план, та є такі плани, які мусово обмежувати строгими рамками…

У дев’ять місяців немовля вже розумніше за домашнього пса. Цей факт психологи наводять, щоб довести надто поблажливим батькам, що дитину варто вчити слухатися вже в цьому віці. Звучить це жорстко, але експерти Фостер Клайн і Джим Фейн рекомендують навчати дитя базових команд кінолога. «Сюди, сядь, іди, стій, ні» — ​хлопчики і дівчатка розуміють ці слова, і бажано, щоби вони засвоїли їх до півтора року. Чому? Що ж, психологи мають чітку відповідь: «Це основа всієї дисципліни. Якщо ми не можемо змусити дворічного малюка виконувати наші команди, то наступні шістнадцять літ життя цієї дитини і нашого стануть справжніми тортурами».

Справді, зайве говорити, які розумні і спостережливі ті малявки, як вони швидко розвиваються і як усе тямлять! Ось мій син намагається відкрити дідову шухляду. «Припини, будь ласка!» — ​чітко і з притиском промовляє дідусь і напоказ супить брови. Наступного «припини» вже не треба: малий гірко ридає, але від шухляди відходить. Інтуїція допомагає досвідченим батькам, дідусям та бабусям знайти потрібну інтонацію. Головне — ​не здаватися, але і не гніватися. Не кричати і не верещати. Це одна з найпоширеніших помилок у командах. Інша помилка — ​надмірна поблажливість. Батьки надто довго терплять неподобства дитини у якійсь ситуації і потім уже не мають сили на спокійну рішучість. Знервованість такі діти відчувають із півтону, і це точно не поліпшує урок, який вони мають засвоїти. Ще одна поширена помилка — ​зайва суворість. Малюки бувають нестерпними, втомленими, не в дусі, з якихось своїх причин (як це трапляється з нами, дорослими), і це треба розуміти. Добре, коли здоровий глузд, співчуття ідуть пліч–о–пліч.

Якщо ми не можемо змусити дворічного малюка виконувати наші команди, то наступні шістнадцять літ життя цієї дитини і нашого стануть справжніми тортурами.

Одна важлива річ, яку необхідно знати, — ​як контролювати дії дитини. Правило таке ж, як і для старших. Не намагатися керувати тим, чим не можемо: даремно казати «не скигли», «не смокчи пальця», «не рюмсай». Дитина все одно це робитиме. Змінити її поведінку дорослі не в силі.

Але можна впливати на місце протесту (бо ж плач — ​це зазвичай ознака протесту)! Якось же треба показати, хто в домі господар!

Американські психіатр Фостер Клайн і педагог Джим Фей радять — ​не повірите — ​садити хай навіть річну дитину у куточок, щоби протестувала там. Вона опиратиметься, кричатиме, як різана, але дорослий має бути невблаганним. Одночасно треба тримати зоровий контакт, аби малюк бачив: ніхто тут не жартує. Так важко встановлюється авторитет. Як дитина підростатиме, у хвилини її гніву можна відводити в іншу кімнату. Ціль — ​щоби справилася зі своїми емоціями. Донька чи син має знати, що то не покарання, а час, щоб опанувати себе…

Скажу одразу, що власних дітей я у куток не відводила. Мені важко уявити, як залишу там мого маленького… Старші люди розказують, як раніше ставили ще й на гречку чи горох, правда, більших дітей. То явно було покарання, а не тайм–аут, тобто час на те, щоби привести себе у норму.

Порад, настанов про виховання дітей у цьому надто інформаційному світі є дуже багато, ми ж підбираємо собі те, що не суперечить нашому світогляду. Якщо маєте, чим ділитися, прошу дуже: okovalenko16@gmail.com.