Казка для дорослих про Жабу

На залитому сонцем лузі бігала Дівчинка. На ній було біле мереживне платтячко, на кучериках — рожеві бантики, а в руках вона тримала сачок, щоб ловити метеликів. Їй було весело й хороше. І раптом на великому зеленому листі лопуха вона побачила величезну Жабу, покриту бородавками.

— Яка огидна жаба, — з відразою сказала Дівчинка.

— Кхе–кхе, — прокашлялась Жаба. — А ти в курсі, що я зачарований принц?

— Не може бути, — недовірливо промовило Дівча.

— Так, так, це правда, — підтвердила Жаба. — Зла відьма зачарувала мене і моє величезне королівство. Я молодий, прекрасний і багатий. Якщо ти знімеш з мене чари, одружуся з тобою і ми будемо жити довго і щасливо. Буду носити тебе на руках і щодня дарувати квіти.

— А як зняти чари? — запитала мала.

— Це непросто, адже зла відьма зробила складне закляття. Ти повинна взяти мене додому, щоб я спав у твоєму м’якому ліжку і цілувати мене щодня. Годувати з ложечки і виносити погуляти. І одного ранку ти побачиш поруч не жахливу жабу, а красивого принца. А життя твоє стане щасливим і безтурботним.

Дівчинка зачаровано слухала Жабу. Вона дивилася на шкіру, покриту бородавками, на величезні опуклі очі, вузьку щілину рота, а бачила високого статного чоловіка із шевелюрою чорного волосся і лукавим розрізом зелених очей. Поруч із ним вона уявила себе — в пишній білій сукні в красивому замку, чула слова любові…

Подолавши огиду, Дівча вклякнуло, посадило Жабу в подолок сукні та забрало до себе додому.

З того дня життя Дівчинки змінилося. Вона більше не бігала на сонячному лузі за метеликами, не співала і не веселилася. Вона доглядала за Жабою. А та виявилася дуже примхливою: вимагала круасанів на сніданок і спагеті із соусом бешамель на вечерю, вона хотіла спати в ліжку, а ще скрізь залишала слизькі сліди на підлозі. Тож доводилося постійно мити підлогу і прати постільну білизну.

Дівчинка перестала зав’язувати бантики і надягати красиву мереживну сукню. Від прання руки її почервоніли і дуже боліли. А Жаба залишалася великою і мерзенною та ніяк не перетворювалася на того красивого принца. Іноді мала дивилася на неї і дуже хотіла викинути зі свого будиночка, щоб жити, як раніше, але боялася помилитися. А раптом залишилося зовсім небагато? Можливо, вже завтра вона прокинеться і побачить поруч не мерзенну земноводну тварину, а зеленоокого брюнета?

Так минуло кілька місяців. Мало хто впізнав би в цій замученій нечупарі колись веселу і безтурботну красуню. Тепер усім розпоряджалася Жаба. А Дівчинка тільки обслуговувала її та виконувала брудну роботу по господарству.

Одного разу Жаба накричала на неї за те, що занадто довго несла їй обід. Дівчинка вийшла з будиночка, сіла на ґанку й гірко заплакала. Її побачила Пташка, що співала на гілочці.

— Чому ти плачеш? — запитала.

— У моєму будинку живе мерзенна Жаба, яка кричить на мене. Цілий день я мию, прибираю і готую їй їсти. Страшенно втомилася і не хочу більше цього.

— А чий це будинок? — уточнила Пташка.

— Мій, — відповіла Дівчинка, витираючи сльози.

— А хто приніс до тебе додому цю Жабу?

— Я сама, — сумно сказала.

— Навіщо? — здивувалася Пташка.

— Вона обіцяла мені, що перетвориться на принца, якщо я буду доглядати за нею. Але пройшло вже багато місяців, а нічого не змінилося.

— Чому б тобі тоді не викинути Жабу з дому?

— А раптом це правда? І скоро вона стане красенем? Так багато сил витратила вже. Буде прикро, що я не дочекалася зовсім трохи.

— А якщо ти проведеш усе життя, доглядаючи за Жабою, яка ніколи не перетвориться на принца? — запитала Пташка.

Дівчинка замислилася.

— Якби я знала точно… — промовила вона і раптом підняла голову, її очі засяяли: — А чи не піти мені до старої Чаклунки? Вона мудра, може, скаже мені: стане Жаба принцом чи ні?

Дівчинка зраділа і негайно пішла до Чарівниці.

Закінчення на с. 10

Стара відьма жила за лісом в перекошеній хатинці.

— Мені б дізнатися, — почала Дівчинка, — чи не втрачу я можливості вийти заміж за принца?

Відьма взяла курячі тельбухи, очі кажанів, болотяну траву та стала ворожити. Вона трясла сивою головою і дивилася у свій горщик, над яким піднімалася густа смердюча пара.

— Це просто жаба, — сказала нарешті. — Не витрачай свого часу. Вона ніколи не стане принцом.

Дівчинка була розчарована. Вона йшла якийсь час, опустивши голову, і тут їй спало на думку: «Відьма може помилятися. Що знає ця стара про принців? Мені потрібно піти до доброї Чарівниці! Ось хто скаже мені точно».

…Чарівниця похитала головою і попросила один день. Вона ворожила на місячному світлі та зірках, виводила складні формули з баранців хмар і білих ромашок. І зрештою винесла свій вердикт:

— Це просто жаба. Вона ніколи не стане принцом. Тобі краще віднести її назад на галявину.

Дівчинка мовчки вислухала Чарівницю і пішла. Але всередині усе кипіло від обурення.

— Вони мені заздрять! — збагнула вона. — Звичайно, всім хочеться вийти заміж за принца. Я краще за них знаю! І відчуваю, що роблю це недаремно.

І Дівчинка повернулася до Жаби. Вона вислухала багато неприємних слів за те, що пішла надовго і не годувала її цей час. Відмила будинок від слизу, приготувала обід і покупала свою підопічну. Та була задоволена. Велика, буро–зелена, в бородавках, вона лежала на мереживній подушці в ліжечку. Сама Дівчинка не могла спати з Жабою і вже давно поступилася їй своїм місцем. Вона спала на вузькій канапі на кухні. Перед сном, як завжди, думала, яким прекрасним стане її життя, коли Жаба перетвориться на принца. Дівчинка придумувала імена своїм дітям, міркувала, які квіти будуть рости в її саду. У цих солодких мріях і заснула.

 А якщо ти проведеш усе життя, доглядаючи за Жабою, яка ніколи не перетвориться на принца?

І наснився їй сон: ось іде вона по стежці до свого будиночка і бачить, що весь він занепав й обвалився, вікна стали темні та покрилися пилюкою, а на ганку сидить стара жінка. Страшна і скуйовджена, схожа на лісову відьму. Стара дивиться на неї і кличе до себе гачкуватим пальцем, а Дівчинка і хоче втекти, та ноги не слухаються.

— Упізнаєш мене?

— Ні, — відповідає їй та з переляком. — Я ніколи не бачила тебе раніше.

— Кхе–кхе, — кашляє стара. — Я — це ти. Багато років я доглядала за Жабою і чекала, що вона стане принцом. Мені всі говорили, що це просто жаба, але я нікому не вірила. Вірила тільки Жабі. Бо дуже хотіла вийти заміж за принца. І дуже боялася, якщо вижену ропуху, то цього ніколи не станеться. Так минуло багато років, а вчора Жаба… померла. Від старості. І я довго оплакувала те, чого ніколи вже не станеться. Своє життя, яке витратила на те, щоб доглядати за нею… Подивися на мене, подивися! — стала кричати стара. — Я — твоє майбутнє!

— Ні, ні, — пручалася Дівчинка. Хотіла втекти, але ноги не йшли, і вона тільки закривала обличчя руками і вигукувала: — Ні, ні!!!

— Ти заважаєш мені спати, — почула скрипучий голос. Розплющила очі і побачила, що Жаба сидить на підлозі і дивиться на неї.

— Віднеси мене в ліжечко і поводься тихо! — звеліла.

Дівчинка дивилася на неї і в її голові крутилися одна за одною фрази, які їй казали Пташка, Відьма, Чарівниця і ця стара уві сні: «Це просто жаба!»

Вона встала з ліжка, взяла на руки ропуху, підійшла до дверей, відчинила їх, широко розмахнулася і жбурнула Жабу так далеко, як тільки могла.

– Іди! — крикнула вона. — І не повертайся. Я не вірю твоїм обіцянкам. Ти просто жаба!

Дівчинка зачинила двері та вперше за багато місяців усміхнулася.

 

Відгуки на публікацію із сайту tutkatamka.com.ua:

Alina Galyga:

Дуже гарна повчальна казка для молодих жінок, особливо за кордоном, які свої найкращі роки витрачають на таких «жаб», сподіваючись, що ті зроблять їх щасливими… Але дуже часто така «золота клітка» перетворюється на справжню в’язницю, а ця багата «жаба» — на ненависного наглядача… А роки йдуть, і разом із ними втрачаються надії і можливості віднайти того омріяного і жаданого принца…

Lesja Borutska:

Дуже повчально, сподіваюся, що це допоможе багатьом не вірити обіцянкам, а жити повноцінно, бо життя може закінчитися вмить.

Liudmila Novikova:

Я плачу… Бо я вже ота стара відьма, яка доглядала «жабу» 25 років. Але ще її не викинула!!!

Olga Syluma:

Усі ми маримо казкою і мрією… Від страху паралізовані… Печально, що за мріями не лишається сил жити…

Павло Павленко:

Дуже повчальна казка, але iнодi потрiбна така «жаба», щоб навчитися цiнувати справжнiх людей!

Маріанна Білінська:

Шукайте принців і не витрачайте свого часу на «жаб»!

Тетяна МАМЧЕНКО, психолог, www.b17.ru