Навчитися щастю
Сиджу біля свого півторарічного малючка — спостерігаю, як він бобрається у пісочку. Зосереджений, наче готується до ЗНО, як брат. «Яка у тебе доля, дитино? Хай би добра», — думається–мріється
Всюдисуща психологічна наука вивчала і проблему щасливості. Спочатку досліджували, що найбільше зичать своїм дітям батьки, а потім — від чого залежить здійснення їхніх побажань. Мами й тати, які хотіли щастя своїм чадам, уявляли його по–різному: деякі вважали, що воно полягає в тому, аби дитина постійно була у доброму гуморі, інші — емоційно врівноважена, спокійна, а ще інші бачили стабільне життя сина чи доньки (з високою зарплатою, вдалим шлюбом і чесне).
То у чому секрет щастя? 268 гарвардських студентів погодилися стати учасниками психологічного експерименту і впродовж усього (!!!) життя проходити численні тести, медогляди, відповідати на запитання так, щоб кожен їхній рік бачився, немов на тарілочці. А цих років було 75!!! Джордж Вайлант, який головував у цьому проекті, почав його у 1937 році. Отож що виявив після десятиліть напруженої праці цілої команди науковців? Ось його слова: «Єдине, що має значення в житті, — ваші взаємини з іншими людьми».
Йдеться про стосунки сімейні, з друзями і, звісно, з часом — із коханою людиною та своїми дітьми. Важливі усі системи стосунків — жодна не пасе задніх. Ось «шлюбна» статистика: близько
40 відсотків одружених сказали, що є дуже щасливими, і такими назвали себе тільки 23% тих, хто ніколи не одружувався.
Єдине, що має значення в житті, — ваші взаємини з іншими людьми.
Американці не були б американцями, якби не дослідили вплив грошей на відчуття щастя. Висновок «у доларах» звучить ось так: люди, які заробляють мільйони, не щасливіші за тих, хто має сто тисяч. Гроші впливають на позитивні емоції до певної міри: після зростання доходу до п’ятдесяти тисяч доларів на рік, як свідчить експеримент, щастя іде окремо від багатства. (Скільки ж то потрібно українцеві?) Менше з тим, задля щастя нема потреби бути мільйонером. Хороша професія забезпечить основне, але одночасно необхідне — родина і друзі. Ми, мами і тати, можемо дбати про теплі стосунки у сім’ї, але як впливати на інший фактор?
Допомагайте своїй дитині завести собі друзів! Цей заклик належить Джону Медіні, діагносту проблем психічного здоров’я. Спочатку ці слова сприймаються дивно, правда ж? Хіба ми не самостійно у кожному віці налагоджували нові контакти, зближувалися з одними дітьми і розходилися з іншими? Та пригадаймо таких, з якими ніхто не хотів дружити, пригадаймо знайомих дорослих, з якими довго не витримуєш! Свої «відразливі» риси вони «виростили» у батьківських сім’ях. До яких людей ми тягнемося, як рослинка до вологи? До добрих, до тих, хто вміє вислухати, поспівчувати, не «вбиватиме» нас своїм егоїзмом, байдужістю чи раптовими спалахами гніву. Вони дорогі нам, бо вміють співчувати. І за це ми прихиляємося до них раз і назавжди. Турботливі, чуйні, які вміють зрозуміти і пробачити, достойні друзі, вони — ліпші чоловіки і дружини, а потім тати і мами, і завдяки цьому вони щасливіші, аніж інші. У дитинстві вони мали нагоду збагнути (їх цьому вчили), що є світ іншої людини, навчилися ставати на її позицію, розуміти її думки і показувати це розуміння.
У вмінні бути хорошим товаришем є ще одна важлива штука. Це навик гамувати себе — емоційне регулювання. У мене є один родич, дуже добрий і співчутливий чоловік, який, однак, нестримний, коли гнівається, а ще неймовірно довго ображається. У такі моменти з ним дуже важко. Він не вміє чи не знає, що можна переборювати себе. Немає нічого надзвичайного у тому, що людину проймає гнів чи зачіпають якісь слова, але це необхідно «прикрутити» та намагатися обговорити спокійно. Так само й дитині варто пояснювати, що є обставини, коли краще не виказувати істинних почуттів. Світ не мусить знати, що тобі зараз — непереливки.
Як висновок — нормально, коли рідні не тільки навчають дитину робити пасочки у пісочку, зав’язувати шнурівки, дякувати і вітатися, а ще й — показують їй, як важливо ділитися, погладити по плечу того, хто вдарився, поступитися місцем старшому, стримати сльози чи сміх, коли невчасні… Навики соціального життя підвищать її шанси на щасливість.
Що ще мають уміти наші діти? Пишіть про це на адресу редакції або ж на електронну пошту [email protected].
