І в радості, і в біді разом

За 50 років спільного життя вони виховали трьох дітей, котрі подарували їм четверо внуків. Мають дідусь із бабусею вже й стільки ж правнуків.
Молоді й красиві Микола та Ніна познайомилися на хрестинах, де були кумами. Уже тоді впала в око хлопцеві весела і співуча дівчина. Але тихий і сором’язливий парубок запросити на побачення не ризикнув. Боявся, що відмовить. Та й до армії йому треба було йти. Але не забував її і під час служби. Коли ж прийшов у відпустку, то вже у перший вечір набрався сміливості й пішов на побачення… з цукерками. 
Він жив на хуторі, а Ніна — ​в селі, тож довелося тюпати далеченько, цілих шість кілометрів. Але хіба то відстань для закоханого? І хоча вона не давала жодних обіцянок солдатові, дочекалася його з армії. У квітні 1968-го пара розписалася у Ківерцівському загсі, а 12 травня повінчалася у церкві. Микола був одинаком у сім’ї, тож Ніні довелося йти у невістки. Зі свекрухою швидко знайшла спільну мову.

Жили не завжди у багатстві, але в злагоді й мирі.

— Вона була мудра і розважлива жінка, — ​каже моя співрозмовниця. — ​Щойно я переступила поріг хати, сказала: «У житті всяко буде: і непорозуміння, й образи. Але головне, щоб ми прислухалися одна до одної, розуміли і навчилися прощати провини».
Двадцять шість років прожила зі свекрухою душа в душу, доглядала її, коли хворіла, — ​у жінки був інсульт, перелом шийки стегна. Все життя Ніна Миколаївна працювала медсестрою в районній лікарні, а її чоловік — ​водієм у відгодівельному радгоспі. Жили не завжди у багатстві, але в злагоді й мирі.
— Жодного дня не пошкодувала, що вийшла заміж за Миколу, — ​каже. — ​За 50 років, відколи ми разом, не чула від нього поганого слова.
Звісно, як у кожній сім’ї, у Герег не обходилося без сварок. Але швидко мирилися.
— Міцний шлюб тоді, коли чоловік і дружина розуміють одне одного, — ​каже Микола Миколайович. — ​Хтось завжди повинен уміти змовчати, а хтось вибачитись. Я намагався поступатися дружині, щоб не загострювати конфлікт.
— А я першою мирилася і вибачалася, — ​додає його половинка.
Спільно подружжя долало всі труднощі й біди. Адже в житті є не тільки радість і щастя. Коли дружина боролася з важкою недугою, чоловік підтримував її, як міг. Двічі на день їздив до Луцька в лікарню, втішав. І вона таки подолала хворобу й нині радіє світу.
— Я щаслива жінка, а ти? — ​зазирає чоловікові в очі пані Ніна.
Микола Миколайович лише ніяково усміхається, але його сповнений любов’ю погляд говорить за нього. Звісно ж, щасливий і він. І дякує Богові за таку гарну дружину. n