Курси НБУ $ 26.47 € 30.68
Якщо не карати руйнівників археологічних пам’яток,  то так і Луцький замок можуть знести

На місці зрізаного валу у Володимирі-Волинському тепер зеленіють ялинки.

Фото Сергія НАУМУКА.

Якщо не карати руйнівників археологічних пам’яток, то так і Луцький замок можуть знести

Чим переймався і з чого дивувався останнім часом заступник головного редактора «Газети Волинь» Сергій Наумук

…ветеранською наполегливістю

Він, як справжній солдат, не здається. Воює до останнього. І попри те, що супротивник сильніший, не збирається відступати. Учасникові Другої світової війни Якову Потаповичу Чулю вже 94 роки. Багато літ він обстоює інтереси громади села Ворона Ковельського району. Колись там була кооперативна крамниця, яку потім взяли в оренду. А далі орендар став потроху розбирати приміщення: вивозити те, що можна одразу продати. Про відновлення роботи крамниці не йдеться — не вигідно. Одним словом, усе пішло б звичною українською схемою «прихватизації», якби не Яків Чуль.

Чоловік узявся відвоювати крамницю. Про роки судової тяганини та пачки чиновницьких відписок на сторінках «Волині» ми вже розповідали. Інший би махнув рукою: хіба хтось ще сподівається, що можна повернути у власність громади кооперативний заклад? Та Яків Потапович уперто доводить, що майно громадське. Є вже певні зрушення: після багатьох років тяганини Люблинецька ОТГ врешті оголосила про пошук господаря. Якщо такий не зголоситься, то суд зможе визнати майно безгоспним.

Але черговий приїзд у Ворону районного керівництва розсердив навіть терпеливого Якова Потаповича. «Приїхало стилько начальства (і голова Ковельської райдержадміністрації Віктор Козак, і очільник районної ради Андрій Броїло, і начальник Ковельського відділу поліції Іван Тусь, і ще з ними), а нічого не вирішили і поїхали, — бідкався старенький чоловік. — Ні зборів не провели, ні протоколу не складали. То чого приїжджали? Уже зо п’ятий раз були. А надвечір з’явився Пархонюк (співвласник СТ «Каскад плюс», яке орендувало крамницю, і одночасно представник Любитівського споживчого товариства, яке здало приміщення в оренду, ковельчанин Володимир Пархонюк. — Авт.) і напався на мене. Мовляв, начепляв мендалів і ходиш. Я йому кажу: «Мені держава начіпляла, а не ти». То він може ображати мене прилюдно? Я перед ним на коліна ставати не буду».

І хоча того разу Яків Потапович був схвильований і трохи засмучений, але здаватися не збирався. Каже: «У Луцьку немає з влади з ким говорити, поїду в Київ. Таки доведеться віддавати крамницю громаді».

...байдужістю до минувшини

Коли запитати пересічного волинянина про його ставлення до археологічних пам’яток, то у відповідь можна почути про їх важливість. Але коли доходить до практики, то наші люди керуються передовсім цілком прагматичними міркуваннями. Треба цегла — розібрали старий маєток, потрібне поле — розорали курган.

У Володимирі–Волинському, на вулиці Князя Романа, власник захотів розширити свою ділянку і зняв давній вал. Уточню: всього за дві сотні метрів звідти стоїть відомий Свято–Успенський собор.

— Маю версію, яка докорінно змінила уявлення про історію міста: саме в районі Успенської церкви, а не на городищі біля сучасної автостанції був дитинець давнього Володимира, — каже відомий волинський археолог Сергій Панишко. — Я обґрунтував це в науковій статті, і за два роки з моменту її виходу цього твердження ніхто не спростував.

А надвечір з’явився Пархонюк і напався на мене. Мовляв, начепляв мендалів і ходиш. Я йому кажу: «Мені держава начіпляла, а не ти». То він може ображати мене прилюдно?

Хто знає, які могли бути знахідки у знищеному валу, якщо навіть у свіжовисипаній землі біля огорожі обійстя на вулиці Князя Романа вдалося помітити чимало кераміки, уламків кахлів. Але що зробиш, якщо вал заважав і припекло його зняти.

— Згідно з генеральним планом розвитку Державного історико–культурного заповідника «Стародавній Володимир» ця ділянка межує з експозицією археологічних решток Спаської церкви і розташована в межах історичного ареалу, зоні археологічно цінного культурного шару та регулювання забудови, — розповідає директор адміністрації заповідника Володимир Пикалюк. — Коли ми ді­зналися, що зруйновано вал, то викликали поліцію, склали акт обстеження, а управління культури Волинської обл­держадміністрації внесло припис із забороною проводити будь–які земляні роботи, пов’язані з будівництвом, благоустроєм території, прокладенням інженерних мереж. Крім того, власник повинен надати матеріа­ли про археологічні дослідження земельної ділянки, на якій проводяться роботи, та проектну документацію на будівлю, що реконструюється. Потрібно зазначити, що поліція відреагувала не відразу. Коли вкотре написали листа, то на місце відправили слідчо–оперативну групу, аби зафіксувати докази порушень. Наразі Інститут археології НАН України встановлює збитки, завдані державі.

Валу, звісно, жодні гроші вже не повернуть. Але відшкодування збитків важливе з інших мотивів. Бо якщо влада не доведе справу до кінця, тобто не змусить порушника заплатити, то, думаю, ще не одна археологічно цінна місцина у Володимирі–Волинському буде зруйнована. А чому б і не чинити, як заманеться, якщо за це нічого не буде?

…фермерською самоорганізованістю

Ринок біля приміщення рацсу в Луцьку функціонує вже давно. Містяни добре знають, що щовівторка та щоп’ятниці можуть купити свіжу продукцію безпосередньо від виробника. І це не просто пишні слова. Біля рацсу торгують насправді тільки фермери та одноосібники, тобто ті, хто сам виробляє продукцію, а значить, і відповідає за її якість. На кожній машині чітко вказані назва господарства, телефони, а за потреби продавець покаже необхідні документи.

— Іноді нам закидають, що ми продаємо м’ясо–молочну продукцію в неналежному стані. Зокрема, молоко і м’ясо — без холодильника, — зауважує заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині Олег Галасун, який і опікується фермерським ринком. — Але ж йдеться про молоко, яке господиня надоїла вдосвіта та до 8–9–ї години вже продала. І привозять його тільки у скляній тарі. Хоча на прохання покупця наливають і в пластикові пляшки. Згоден, м’ясо краще продавати з холодильника, але торгуємо лише в ранкові години. За весь час роботи, а це понад 10 років, у нас була тільки одна скарга від громадянина про отруєння, та й то, як з’ясували, причиною його були не наші продукти.

За роботою фермерського ринку стежу давно. І ще на жодному не бачив подібної самоорганізованості. Після торгівлі на площі немає сміття, бо кожен продавець прибирає за собою. Не раз бачив, як машина від’їжджає з місця, водій виходить і замітає. Не всі були такі свідомі, але фермери зуміли навести лад. Саме тому цей ринок і функціонує так довго й без зовнішнього управління.