Музика Баха і синдром Стендаля
Кость ГАРБАРЧУК, редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя «Газети Волинь»
Відразу, з перших акордів, вона приголомшила. Буквально за кілька хвилин могутні звуки мелодії викликали шалену ейфорію та відчуття безтурботного блаженства, ніби ти пізнав і зрозумів Божественну істину, а ще здивування: чому раніше не переживав нічого подібного? Хоча, якщо подумати, то де й коли юнак, який тільки відслужив два роки в радянській армії, з маленького провінційного містечка Ківерці на околиці величезної імперії, міг почути наживо органний концерт Йоганна Себастьяна Баха…
Ставши у 1985-му студентом, я купив собі річний абонемент у заклад із простою й невигадливою назвою – Республіканський будинок органної та камерної музики. Ще тоді не знав, що це насправді Миколаївський римо–католицький костел, збудований у 1909 році епатажним київським архітектором Владиславом Городецьким і відразу названий містянами храмом-загадкою. Вже згодом довідався, що художній паркет, викладений на його підлозі після реставрації у кінці 1970-х, був виготовлений на деревообробному комбінаті у моєму рідному місті. Цим фактом я неабияк пишався та тішився…
Але найбільше мене вразила саме перша зустріч із безсмертною музикою Баха (Youtube, доступного всім, як й інтернету, тоді ще не було. – Авт.). Хоча з тих пір минуло чимало літ, але досі пам’ятаю те своє відчуття польоту в небеса й падіння у прірву, яке у теології називається перемогою духа над плоттю. Я ніби поєднався зі світом гармонії й досконалості. Пролітала лише мить, і здавався собі нікчемним, а за кілька хвилин знову відчував себе творцем. Вийшовши після концерту з костелу, я мчав, натхненний якоюсь неймовірною силою, спраглий до життя, намагався словами виразити свій внутрішній стан, але бракувало яскравих епітетів. Це було справжнє емоційне потрясіння й виснаження водночас, коли здавалося, ніби серце не витримає такої шаленої напруги…
Але найбільше мене вразила саме перша зустріч із безсмертною музикою Баха (Youtube, доступного всім, як й інтернету, тоді ще не було. – Авт.). Хоча з тих пір минуло чимало літ, але досі пам’ятаю те своє відчуття польоту в небеса й падіння у прірву, яке у теології називається перемогою духа над плоттю. Я ніби поєднався зі світом гармонії й досконалості.
Лише нещодавно дізнався, що неймовірний вплив творів мистецтва чи музики на психіку людини науковці іменують синдромом Стендаля. Названий на честь французького письменника-класика, який описав свої відчуття, коли він мало не знепритомнів від споглядання шедеврів під час відвідин церкви Святого Хреста у Флоренції у 1817-му… Я поки що в Італії не був, а свій синдром Стендаля пережив у Києві.
З тих пір минуло 33 роки. Мене досі хвилює органна музика й не залишає байдужим. Неодноразово доводилося бувати на концертах у столиці, у Львові та й у нас, у Луцьку. А пригадав це все, коли нещодавно у Ківерцях у відновленому римо–католицькому костелі Пресвятого Серця Ісуса Христа відбулося справжнє свято класичної музики. У виконанні випускників Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського Анни Войтюк і Марка Новаковича прозвучали органні твори Дітріха Букстегуде, Йоганна Себастьяна Баха, Йоганна Пахельбеля.
Все таки приємно, що моє невеличке містечко, яке розташоване недалеко від кордону з Європейським Союзом, має один із п’яти волинських органів, і ківерчани змалечку можуть слухати небесну музику, щоб пережити свій синдром Стендаля.
