Кожному колективові хотілось підспівувати з глядацьких місць.
Волинський кримчанин Валерій Поліщук:«Заспокоюся тільки тоді, коли тут відбуватиметься ледь не аналог «Таврійських ігор» (фото, відео)
У Дольську, що в Турійському районі, вдруге відбувся Всеукраїнський етнофестиваль «Єдина країна», який започаткували й успішно проводять переселенці з окупованого півострова
Чоловік у червоній футболці і себе, і гостей фестивалю активно знімає на мобільний телефон, чим мимоволі привертає увагу. Не оминає навіть виїзних локацій із кафе чи ресторанів. Це Ігор. У Луцьку він працює інкасатором, а на вихідні став гостем «Єдиної країни». «Ви подивіться, як тут хороше. Чи ще в селах ви бачили, щоб організували таке свято, щоб і людей стільки відгукнулося? Я вихідний маю сьогодні, то й не втримався — приїхав. Маю в цьому селі добрих друзів, зустрілися, поспілкувалися. Ото й знімаю все на телефон, щоб луцьким знайомим показати, як то може бути гарно», — говорить Ігор.
Дольськ замахнувся на рекорд щодо кількості колективів учасників.
Своїми враженнями чоловік ділиться біля велетенської посудини з гарячим пловом, який готує мешканець Ковеля — узбек Хаким. Його «точка» сьогодні дуже популярна серед кухонних локацій фестивалю. Ще б пак: навіть те, як чоловік мішає 20 кілограмів рису та м’яса, заворожує. Я теж час від часу поглядаю на роботу Хакима. Він встигає і дров підкинути, і приправ добавити, і мега–ложкою помішувати страву. Майстер — тут скажеш. За компанію з Ігорем куштую плов. Смакота! Такий удома ніколи не зготуєш. Отак у компанії узбека–ковельчанина і лучанина пізнаємо, яка ж вона насправді — наша «Єдина країна».
А вона в Дольську показала себе надзвичайно різноголосою і барвистою. Не кожне міське дійство може похизуватися такою кількістю запрошених гостей. 24 колективи, понад 60 музичних та танцювальних номерів — навіть фізично організувати в єдиний логічний безперервний виступ таку кількість творчих особистостей ой як не просто! Як зізнався натхненник і «мозковий центр» свята Валерій Поліщук, із цим упоралися четверо ентузіастів: його товариш, переселенець із Криму Геннадій Чудновець, ковельська вчителька Лідія Заславська, місцевий мешканець Володимир Кудриль та сам Валерій: «Нам із боку влади все нав’язують, що треба активізовувати село, піднімати жителів для спільної справи. Подивіться, тут усе готове: і люди активні, і бажання щось робити є. Дайте тільки трохи підтримки, і ми ще й не таке зможемо. Мабуть, я заспокоюся тільки тоді, коли в Дольську відбуватиметься ледь не аналог «Таврійських ігор».
Можна лише сподіватися, що наступного року ініціатива небайдужих селян знайде підтримку обласної влади.
Валерій з однодумцями вже вдруге проводять етнофест, тож передбачили і врахували всі нюанси, про які торік могли й не знати. Як відвідувач обох свят, помічаю, що цьогоріч тут і більша сцена, і місць для сидіння предосить, і ярмарок виробів народних умільців чималенький, і територія для дитячих розваг — ого–го яка! І навіть коли все відбувається за планом, навіть погода максимально сприяє дійству, незмінно заклопотаний тільки сам Валерій. Його колеги–однодумці підстраховують на різних напрямках (Геннадій та Володимир контролюють майбутню гостину, Лідія слідкує за сценарієм), а він намагається, щоб ніде не було проколів і недопрацювань.
Як жартома зазначила у вітальному слові голова Турійської районної ради Ольга Черен, селу відверто пощастило, що в часи окупації Криму такі ініціативні люди приїхали якраз у Дольськ. Адже вони зуміли те, до чого прагне кожна громада, але не завжди знає шляхи реалізації задумів. Цілковиту підтримку новоселам висловив і голова тепер уже Турійської об’єднаної громади Олексій Безсмертний. Разом із депутатським корпусом новоствореної громади допомогли і електрикою захід забезпечити, і височенний флагшток установити, який тепер є чи не найвищим у районі. Окрім безпосередньої допомоги в організації заходу, розповів Олексій Миколайович і про інші досягнення, які вдалося провести в Дольську завдяки об’єднанню сіл. І найпершим назвав найболючіше питання чи не кожного українського населеного пункту — дороги. За півроку існування ОТГ вдалося оновити тверде покриття на трьох вулицях села.
«У «Єдиної країни» великі перспективи», – переконаний Валерій Поліщук.
Валерій Поліщук надзвичайно цінує підтримку та розуміння з боку місцевої влади. Зі сцени щиро дякує поіменно кожному, хто посприяв у проведенні свята. А серед таких — місцеві фермери та представники баз відпочинку, які допомагали, чим могли: і грошима, і транспортом, і розміщенням колективів, які прибули здалеку.
«Найдальшим» колективом, що був на святі, стали «Bohemske frajerky» («Богемські модниці») з Миколаївської області. Нащадки чеських побілогорських євангельських емігрантів, які оселилися на півдні України, в селі з назвою Богемка, подарували волинянам часточку свого самобутнього фольклору і почерпнули багато задоволення від виконання українських народних композицій. Наввипередки розповідають, що і в них на Миколаївщині гарно, але такої чудової локації, щоб у межах села було настільки комфортне і облагороджене місце для концерту на озері, ще не бачили. Не знали «фраєрки», що і ця перевага — то рукотворна справа, бо ж торік кількадесят вантажівок очерету довелося вивезти з берега водойми, щоб розчистити його і представити у всій красі волинянам і гостям краю. Зараз же просто доводиться підтримувати те, що зробили спільною працею.
Серед учасників мали були і кримські татари з Генічеська, єврейські музики з Одеси, буковинці, лемки… Та, на жаль, не все в такому дійстві робиться на голому ентузіазмі. Проблеми з квитками завадили їхньому приїзду на Волинь. Можна лише сподіватися, що наступного року ініціатива небайдужих селян знайде підтримку обласної влади, зокрема управління культури, яке поки що нічим не сприяло святу. А дарма, бо фестиваль такого рівня цілком може дорівнятися до потужних іміджевих заходів і стати ледь не візиткою регіону.
А чудових артистів і смачних наїдків тут ніколи не бракувало.
… «Єдина країна» до вечора невтомно дихала на повні груди. Четверту, а ось уже й п’яту годину не стихали оплески. Хіба тільки незмінний сільський графік доїння корів та обіднє порання господарства трошки прорідив ряди гостей. Плов Хакима розходився на «ура». Він радів кулінарним успіхам, тішився народними піснями і навіть сам пробував підспівувати.
Тільки під кінець дійства помічаю, що на святі немає плаката жодної політичної партії. І пригадую, що першим, кому надали можливість привітати гостей, був навіть не організатор свята, не сільський староста чи заїжджий депутат, а місцевий житель, учасник АТО, який отримав поранення в зоні бойових дій, Юрій Пушкарський. Тож якраз отака єдина країна, нехай поки тільки пісенна, де всі об’єднані одною метою, повинна неодмінно рости і розвиватися.
Більше фото - у нашій галереї:
