Головний синоптик країни Микола Кульбіда: «Раджу довіряти Укргідрометеоцентру, а не інтернету!»

Інтерв’ю «Цікавій газеті» Микола Іванович давав, перебуваючи у відпустці на озері Світязь. Як з’ясувалося, охоче їздить на Волинь щоліта. З цього і почали спілкування

«Ця волинська перлина недооцінена ні нашою владою, ніким загалом!»

— Пане Миколо, чим же вам так полюбився наш Світязь?

— Це ж перлина України! Світязь інакше й не назвеш! Але вона недооцінена ні нашою владою, ніким загалом! Це ж просто чудо, одне із чудес світу, на мій погляд, тому сюди приїжджати не те що потрібно, а обов’язково — ​щоб подихати повітрям, помилуватися краєвидами, скупатися в цій воді, такої більше ніде немає! І зараз (​На момент інтерв’ю – Ред. ) сиджу, любуюся островом посеред озера. Ми з дружиною зупинилися в приватному секторі. Сюди багато наших друзів приїхали (загалом зо два десятки уже назбиралося). Із Львівської області, Волинської, Закарпатської і Київської.

Мені інколи навіть приємно, що люди цікавляться погодою і хочуть почути з перших уст щось таке, чому можна вірити.

— Зараз частенько люди цікавляться погодою ось із таким формулюванням: «Українське радіо обіцяло дощ, а що там інтернет каже?» Якому прогнозу радите вірити: від метеоцентру, інтернетівським чи поєднувати одне з другим?

— Завдяки можливості отримувати інформацію через Всесвітню метео­організацію передових у цьому сенсі країн, національні метеослужби завжди у виграші і попереду (чи це буде Африка, чи Азія, чи Україна). Погода ж від інтернет-ресурсів — ​це математичні розрахунки за моделями, які багато чого не враховують, наприклад фізико-географічних умов, висоти над рівнем моря, впливу гірських масивів на формування погоди. Ну дуже багато всього залишається поза увагою: той же фактичний стан погоди, тому що він, як правило, фіксується один раз на добу — ​і цього мало! Найбільш якісні передбачення можна отримати тільки в підрозділах національної служби Українського гідрометеоцентру — ​волинському, львівському, інших.

Україна покрита радарними спостереженнями лише на третину, тому нам важче передбачити шквали і смерчі»

— Звідки ж беруться помилкові прогнози?

— Є об’єктивні обставини і суб’єктивні. По-перше, зараз прогноз погоди — ​це математичне моделювання стану атмосфери над певною територією — ​він зумовлює явища погоди, які ми вже спостерігаємо біля землі. Саме воно передбачає розв’язання математичних рівнянь із дуже багатьма невідомими. Їх близько тисячі! Де можна їх більш-менш чітко визначити, то визначаються, і це враховується, а в інших випадках припускається, що ці величини дорівнюють чомусь (або нулю, або ще чомусь) — ​і саме тут з’являється неточність при розв’язанні математичних задач, — ​і цих помилок стає все більше зі збільшенням завчасності прогнозування. Тобто якщо на першу добу помилок дуже мало, то на другу — їх трішки більше, на третю — ще більше… Інша причина — ​на початковому етапі враховується фактична погода: вимірюється температура з точністю до 0,1 градуса, але якщо на десять днів ми складаємо прогнози, ця похибка на 0,1 градус весь час буде накладатися одна на другу — ​вже ми маємо похибку 1 градус (це тільки за рахунок точності вимірювань параметрів погоди). Третій — ​це, скажемо так, недостатня освітленість певних територій — ​і Україну сюди також включаємо — ​радарними спостереженнями. (Є такі метеорологічні радарні системи, що дають змогу оцінити стан хмарних систем над територією.) Україна покрита такими спостереженнями лише на третину. Тут ми також втрачаємо як прогнози і особливо в попередженні про небезпечні явища (шквали, смерчі). Ну й останній момент — ​суб’єктивний, коли спеціалісти або недостатньо кваліфіковані, або дещо неточно оцінили ситуацію і прийняли не зовсім правильне рішення. Але загалом якість метеорологічних прогнозів абсолютно достатня до п’яти діб! З десятої до п’ятнадцятої доби це вже дуже орієнтовні прогнози, точність яких може сягати 60 відсотків, але не більше. 15 діб — ​то на сьогодні межа передбачуваності в розвитку атмосферних процесів. Вона визначається рівнем метеорологічної науки у світі загалом, і розв’язанням отих математичних рівнянь.

Це ж просто чудо, одне із чудес світу, на мій погляд, тому сюди приїжджати не те що потрібно, а обов’язково.

— Що особливо подобається у своїй роботі директорові Українського гідрометеорологічного центру?

— Найбільше я люблю аналізувати синоптичну ситуацію, тому що я ж за освітою — ​синоптик і дуже багато років працював інженером-синоптиком! Це бажання знати, що робиться в атмосфері (і не тільки над Україною, а й на значно більших територіях), настільки вже сидить всередині, що навіть на адміністративній посаді просто без цього не можу! Як правило, мінімум годину завжди зранку присвячую аналізу ситуації: я повинен мати свою думку в питанні розвитку погодних процесів, і її завжди маю! Мені це найбільш подобається. Суто адміністративні обов’язки не можуть подобатися нікому, тому що це великий клопіт господарський, фінансовий, це майно — ​тобто багато всього, що не може приносити задоволення, але його треба робити.

«Люблю співати «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…», бо звучить потужно»

— Головний синоптик країни звик, що його пізнають на вулиці?

— Мені інколи навіть приємно, що люди цікавляться погодою і хочуть почути з перших уст щось таке, чому можна вірити. А я вважаю, що синоптикам можна вірити!

— Миколо Івановичу, читала, що ви охоче співали у шкільному хорі. Невже тепер зовсім не співаєте.

— Ну, це буває рідко… Але, звичайно, не обходиться без пісні, коли збирається гарне товариство. Любимо поспівати під гітару, під гармошку чи баян і перевагу, звісно, надаємо українським пісням. Моя найулюбленіша пісня — ​«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…». Достатньо складна у виконанні, але ж звучить так потужно!

До речі

Дідусь сказав: «Завтра випаде сніг — ​і вцілив у яблучко!»

Микола Кульбіда народився на Київщині — ​у травні 1955-го року в сім’ї колгоспників

Є сімейна історія, як дід змайстрував малому Миколці лижі, а снігу не було. Дідусь спрогнозував, що завтра випаде — ​і вцілив у яблучко! З того часу хлопчик зацікавився метеорологією. Вчився добре і вступив до Київського університету, на географічний. Згодом почав працювати: за 41 рік подолав шлях від інженера-синоптика до керівника Укргідрометеоцентру. Кандидат географічних наук, нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.