Сталінське «шоу» для Бернарда Шоу: «Це неправда, що в Україні люди їдять одне одного. Я не бачив там голодних»

Лауреат Нобелівської премії з літератури 1925 року, британський письменник ірландського походження Бернард Шоу (1856 – 1950) відомий своїми брутальними та відвертими афоризмами. Літератор з юності користувався простим правилом, яке йому допомагало: зі сміхом та гумором зустрічати всі негаразди. Неймовірно працьовитий, талановитий та плодовитий, він був реформатором сучасного театру. У 1881-му став вегетаріанцем, ніколи не пив ні чаю, ні кави, ні алкоголю й прожив 94 роки.

Закінчивши у Дубліні середню школу, про яку згадував з огидою: «Мене навчили брехати, плазувати перед дужими, розбестили паскудними історіями й убили все святе», він влаштувався журналістом у Лондоні. Весь вільний час проводив у бібліотеці Британського музею й займався самоосвітою.

Слава до нього як драматурга прийшла ще на початку ХХ століття. Але один ганебний факт перекреслює всі досягнення цього всесвітньо відомого майстра пера.

Ще за 10 літ до початку Другої світової війни він став найбільш відвертим прихильником Сталіна і найефективнішим «спростовувачем» його кривавих злочинів. Драматург Бернард Шоу 1931 року відвідав Радянський Союз. У Москві влаштували грандіозну вечірку на честь його 75–ліття. Письменник тоді заявив: в Англії його попередили, що тут голодують, і змусили взяти з собою купу продуктів, які, за його словами, він по дорозі викинув, знаючи, що це неправда.

Письменник тоді заявив: в Англії його попередили, що тут голодують, і змусили взяти з собою купу продуктів, які, за його словами, він по дорозі викинув, знаючи, що це неправда.

Він потрапив у Кремль на прийом. Три години розмовляв із радянським диктатором. Один із найвпливовіших інтелектуалів був у захваті. «Я очікував побачити російського робітника, а побачив грузинського джентльмена», — заявив він про Сталіна. Дійшло до того, що письменник пропонував висунути радянського вождя на Нобелівську премію миру. Під час екскурсії йому продемонстрували справжнє «потьомкінське село».

Таким чином Бернард Шоу став палким прихильником і другом Радянського Союзу та залишився ним до кінця свого життя. Після повернення з Москви письменник у Лондоні виголосив півторагодинну промову про радянську Росію. Він прогнозував: «Нова комуністична система спроможна вивести людство з теперішньої кризи. Голод в СРСР? Це нонсенс. Я ніколи не бачив, щоб десь годували так добре, як у Радянському Союзі. Це були 9 найситніших днів у моєму житті», — заявив Шоу з притаманним йому снобізмом.

Торкнувшись цієї проблеми ще в 1933–му в передмові до п’єси «На мілині», Бернард Шоу категорично заперечував існування голоду в Україні. «Я не бачив там голодних людей, і діти були помітно гладкими. І я не можу вірити тим звісткам, коли щойно прочитав у The Times листа від містера Керенського, який запевняв, що в Україні голодні люди їдять одне одного». При цьому посилався на авторитет колишнього прем’єр–міністра Франції, соціаліста Едуара Ерріо, котрий після пишних прийомів на українській землі заявляв: «Голод — вигадка капіталістичної пропаганди».

У період економічної депресії ліберальні інтелектуали повірили у міф про «радянський рай». А захоплення Шоу «російським експериментом» також зумовлене його соціалістичними переконаннями. Як чимало письменників на межі ХІХ—ХХ століть (Анатоль Франс, Ромен Роллан, Герберт Велс), драматург вважав цю утопію чи не єдиним способом зміни недосконалої суспільної системи. Його позитивне ставлення до «успіхів» більшовиків — прикра й ганебна сторінка в біографії митця. Відвідини Радянського Союзу не розвіяли, а лише закріпили ілюзії Шоу — так умілі маніпулятори тодішньої інформаційної війни зуміли представити письменникові «щасливе» життя у Країні Рад. Сталінське «шоу» для Бернарда Шоу вдалося.

Слід врахувати, що нобелівський лауреат — грубий жартівник і любитель шокувати вишуканим цинізмом. Наведемо кілька афоризмів, які великою мірою розкривають його картину світу:

«Любов — це велике перебільшення щодо різниці між однією особою та всіма іншими»;

«Не роби іншим того, що бажаєш собі, адже ваші смаки можуть відрізнятися»;

«Кожен чоловік, якому за сорок, — негідник».

ДIАЛОГИ класика

Під час однієї зі світських вечірок до письменника підійшла пані й запитала:

— Чому Бог спочатку створив чоловіка, а вже потім жінку?

— Тому, що не хотів, щоб у момент створення чоловіка вона давала йому поради.

* * *

У Бернарда Шоу запитали:

— Скільки ви хотіли б заробляти, щоб вважати себе щасливим?

— Рівно стільки, скільки, на думку моїх сусідів, я заробляю.

* * *

Нав’язлива шанувальниця допитувалася в Шоу, як краще писати, щоб стати відомою письменницею.

— Зліва направо, — відповів драматург.

* * *

Одна роздратована пані у запалi відвертості заявила:

— Якби ви були моїм чоловіком, я б підсипала вам отруту.

— Мадам, — відповів Шоу, — якби ви були моєю дружиною, я б сам випив її.

Костянтин МОРОЗ