«Червоний директор» Кучма подарував нам Конституцію й олігархів і заявив: «Україна — не Росія»
Я не хотів у цьому матеріалі другого Президента країни закидати гнилими помідорами. По-перше, у чоловіка — ювілей, сьогодні, 9 серпня, йому виповнюється 80 років, а по-друге, літа зробили із нього доволі милого дідуся. Втім, якщо аналізувати клубок проблем, які нині не дають жити українцям (від війни та корупції до дефіциту національної самоповаги), то всі нитки ведуть до Леоніда Кучми (на фото). Хоча також є теорія, що всі звинувачення — це чийсь підступний зговір проти ефективного глави держави, не вигідного, скажімо, Кремлю
Розум — чудово, але старт кар’єрі дав… впливовий тесть
Біографія Леоніда Даниловича — це історія злету, але в дусі радянської дійсності. Він народився на Чернігівщині, батько загинув на фронтах Другої світової війни, мама працювала в колгоспі. Отож стартові позиції у майбутнього президента були не надто вигідні. Передумовою успішної кар’єри стала хороша освіта. Він вивчився на інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського університету. Втім, ключовим критерієм росту для хлопця стало одруження з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу», а згодом головного інженера Головного технічного управління Міністерства загального машинобудування СРСР Геннадія Туманова. Саме з Південмашу, засекреченого гіганта радянського ракетобудування, Кучмі відчинилися двері у велику політику. Працюючи гендиректором ВО «Південний», він обирається народним депутатом УРСР (XII скликання, а пізніше Верховної Ради України І скликання). З жовтня 1992-го майже рік Леонід Данилович очолює уряд молодої держави. Саме на цей час припадає шалена інфляція, коли більшість українців стали злиденними мільйонерами. Щоправда, громадськість головним винуватцем такої ситуації вважала тодішнього президента Леоніда Кравчука. На пост глави держави в 1994-му Кучма пройшов на прокремлівських гаслах, зокрема обіцянках другої державної мови — російської. Як наслідок у другому турі в Криму за нього проголосувало 89,7 відсотка виборців, а в Івано-Франківській області — 2,5 відсотка. Забігаючи наперед, варто зазначити, що коли українці обиратимуть Леоніда Кучму вдруге, ситуація відрізнятиметься кардинально: незважаючи на репутацію «червоного директора», він отримає грандіозну підтримку в західних регіонах, бо його опонентом виступатиме «абсолютне зло» — комуніст Петро Симоненко. Скажімо, на Волині Кучму підтримають 75,44 відсотка виборців, тоді, як у Криму — 44 проценти.
За що українці досі тепло згадують Леоніда Даниловича, то це за конфлікт із Росією щодо острова Тузла. Глава держави зумів тоді відстояти цей клаптик суші, висловлюючи готовність застосувати зброю.
Гривня і Конституція — основні здобутки другого Президента незалежної України під час першої каденції. Після приборкання не надто лояльного парламенту на чолі з Морозом, погрозами розпуску Кучма вибудовує чітку вертикаль виконавчої влади.
У червні 1996-го глава держави «зачинив» депутатів у Верховній Раді і змусив їх ухвалити Основний закон держави. Через такі механізми законотворчості й досі лунають сумніви у легітимності Конституції. У тому ж році українці отримали власну валюту. Одна новенька гривня коштувала 100 тисяч старих купонів, за долар же давали 1 гривню 70 копійок. Оскільки на той час темпи інфляції в країні суттєво знизилися, з’явилося відчуття стабільності, хоча середня зарплата не дотягувала навіть до 100 «зелених». Міжнародна політика Кучми почалася з відмови від ядерної зброї, адже саме він, а не Леонід Кравчук, ставив свій підпис під Будапештським меморандумом. «Багатовекторність» — цей принцип у стосунках з іноземними державами давав можливість тривалий час відносно мирно співіснувати з РФ, Європою та США, отримуючи дешевий газ від північних сусідів і кредити від західних. Саме Кучма декларував свого часу намір інтегруватися в ЄС та НАТО. Щоправда, у єльцинській Росії це не викликало великих істерик.
Справа Гонгадзе — кінець політичного злету
За що українці досі тепло згадують Леоніда Даниловича, то це за конфлікт із Росією щодо острова Тузла. Глава держави зумів тоді відстояти цей клаптик суші, висловлюючи готовність застосувати зброю. Але це вже був другий термін президентства Кучми, який став можливим завдяки серйозній підтримці олігархів, вигодуваних Леонідом Даниловичем на корупції і відвертому розкраданні державних ресурсів. Однак імідж нашого героя не стільки псували типові для пострадянських країн скоробагатьки, як значно серйозніші речі. У жовтні 2001 року українська ракета, за офіційною версією, збиває літак, що летів із Тель-Авіва в Новосибірськ, загинули 78 осіб.
У 2003-му США звинуватили Кучму в продажі Іракові радіолокаційних станцій «Кольчуга». І, напевно, найтемніша пляма в біографії другого очільника України — це звинувачення у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Його обезголовлене тіло було знайдене 2 листопада 2000 року в Таращанському лісі, приблизно за 100 кілометрів від Києва. Після оприлюднення записів, зроблених працівником служби охорони президента Миколою Мельниченком, підозра у замовленні цієї розправи впала на главу держави. З цього почався кінець політичної кар’єри Леоніда Кучми. Поступова міжнародна ізоляція підштовхувала його в бік Росії. У результаті він підтримав на виборах ставленика Кремля Януковича. Народ сказав своє «ні» і вийшов на Майдан. І саме під час Помаранчевої революції Кучма наостанок продемонстрував якості, які нині, особливо після Революції гідності, викликають повагу в багатьох українців: він не застосував зброї.
Нині Кучма — офіційний представник України у тристоронній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Він підтримує офіційну позицію країни у ставленні до російської агресії. Часто з’являється на державних заходах у компанії екс-президентів Леоніда Кравчука і Віктора Ющенка або ж свого зятя-олігарха Віктора Пінчука.
Це казав Леонід Данилович:
«Україна — не Росія» (2003 рік).
«Коли я став президентом, у мене спочатку була мрія, щоб в магазинах з’явилася ковбаса. Потім — щоб у нас в країні були такі заправні станції, як у Європі. І, нарешті, щоб ми дійсно чимось відрізнялися і весь світ знав, що є така країна — Україна. І з’явилися брати Клички, такі команди, як «Шахтар», які прославляють Україну» (2009).
«У нас після кожного гетьмана зазвичай починалася боротьба за булаву, причому, кровопролитна. Ось нічого і не виходило в Україні. Саме тому я в книзі написав, будь в Україні свого часу свій цар або король, ми б вже давно відбулися як держава» (2010).
«За скромними підрахунками у нас 7–8% у порівнянні з «Газпромом» капіталізації. Хто у нас що буде питати? Тобто все, що є на території (України) стає власністю «Газпрому»… Я категорично проти злиття, тому що, як пропонує Росія, — це не злиття, а поглинання» (2010).
«За незалежність завжди потрібно бути готовими платити. Коли потрібно — кров’ю. У більш спокійний час — можна грошима, якщо не вистачило політичної мудрості і економічного розрахунку» (2011).
«Крим ми вже втратили, і я вважаю, що повернути його вже нереально, адже Росія пішла ва-банк. Для неї назад дороги немає. Вона Крим вже ніколи не віддасть» (2014).
«Головна українська позиція має бути незмінна: миротворчі війська повинні бути присутніми на всій окупованій території України, включаючи російсько-український кордон!.. А те, що пропонує Росія на лінії зіткнення, — це зробити новий кордон з Україною, і зробити щось на зразок Придністров’я, знову заморожений конфлікт. Але це буде щось набагато гірше Придністров’я, тому що Придністров’я не має кордонів з Росією. А тут 420 кілометрів кордону, який ми не контролюємо взагалі — що це буде?» (2018).
«Я вже говорив: усе, що відбувається на Донбасі, і всі перспективи розвитку подій на Донбасі залежать від Господа Бога і Путіна. Господа Бога немає, Путін є: захотів — зробив» (2018).
Леонід ОЛІЙНИК
