Бабусину роботу «з-під ніг» перетворили на сучасний бізнес - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.15 € 32.31
Бабусину роботу «з-під ніг» перетворили на сучасний бізнес

Спільна ідея поєднала у дружбі та партнерстві дівчат із протилежних кінців України.

Фото bzh.life.

Бабусину роботу «з-під ніг» перетворили на сучасний бізнес

Історія нового українського бренду Zv’yazani, який виготовляє килими ручної роботи, доводить, що головне у власній справі — ​вірити в успіх і вчитися

«Зв’язані однією мрією»

Навряд чи наші бабусі могли сподіватися, що ткацтво, їхня повсякденна праця, якою займалися в українських селах з осені аж до весни, може бути прибутковою та модною справою. Цю істину втілили у життя дві креативні дівчини: Наталя Осауленко та Ольга Каретнікова-Котягіна. Вони започаткували виробництво килимів ручної роботи. Себе називають зв’язаними однією мрією — ​відновити забуту традицію ткацтва, поєднавши її із сьогоденням.

Така оригінальна краса, де нитка до нитки підбирається вручну, твориться майже місяць.
Така оригінальна краса, де нитка до нитки підбирається вручну, твориться майже місяць.

 Самі вони не вчилися ані на ткаль, ані навіть на швачок. Тож справа для обох виявилася новою, але дуже бажаною. Власне, саме тому робота і вдалася, бо обоє чітко знали, чим саме хочуть займатися. Наталя, уродженка Луганська, раніше працювала на державній службі, львів’янка Ольга була журналісткою. Але творчі художні задатки час від часу давали про себе знати, тож дівчата в один і той же час, але нарізно, пробували свої сили у дизайні жіночого одягу, створенні аксесуарів для бариста тощо. Та переїзд до Києва і їхнє випадкове знайомство розкрили спільний для обох задум — ​виготовляти ексклюзивні килими.

Дівчата знайшли ніким не зайняту в Україні нішу, і конкурентів у них вкрай мало.

Справа виявилася не такою і легкою, як здавалася одразу. Якщо з ідеями проблем не виникло (ставку зробили на варіації візерунків старовинних слов’янських килимів), то з процесом виготовлення все було складніше. Адже в Україні є лише кілька великих виробників машинних килимів і маленькі майстерні. За ручні плахти з оригінальним орнаментом практично ніхто не хотів братися. З одного боку, це стримувало, а з іншого — ​додавало впевненості, що дівчата знайшли ніким не зайняту в Україні нішу і що конкурентів у них вкрай мало.

Від ідеї до першого виробу минув рік

Насамперед у пошуках ткаль подруги поїхали в Західну Україну. Майстринь шукали у Косові та Коломиї, адже були начувані про тамтешні традиції цього ремесла. І яким же було здивування, коли виявилося, що насправді ця прадавня справа фактично зникає. Тож пошуки вирішили продовжити за кордоном. Побували і в Азії, і в Африці. «В Індії все класно з виробництвом. Приходиш, а там сто людей сидять і тчуть сотню килимків одночасно, — ​пригадує Ольга. — ​Але тут проблема з доставкою вже готових виробів. Вона обходилася б занадто дорого. З марокканськими ткалями — ​інший клопіт. Вони живуть у невеликих поселеннях десь серед пустелі, там же працюють. Можливості безпосередньо спілкуватися з ними немає, вся комунікація — ​лише через їхніх посередників на ринках».

 

 Тож знову повернулися до пошуку майстринь в Україні. Допомогли соціальні мережі. На численні оголошення, які подруги там розміщували, з Прикарпаття відгукнулися випускниці вишу за спеціальністю «прикладне мистецтво», котрі якраз вивчали ткацтво. Великого досвіду вони ще не мали, але тестове завдання виконали на відмінно. Перший килим молоді ткалі виготовили за три тижні. Того ж дня, як оголошення про його продаж виставили в інтернеті, виріб купили. Це неабияк надихнуло і вселило впевненість, що рухаються у потрібному напрямі. Загалом від рішення почати бізнес до виготовлення першого килима минув рік.

Сировина українська, а попит — ​закордонний

А далі й організаторки бізнесу, і майстрині вчилися всьому разом: освоювали складну ткацьку техніку, методики створення візерунків, приглядалися до можливих ринків збуту. Перші вироби купили підприємці зі Львова та Києва. Та інтуїція підказувала, що більше потрібно орієнтуватися на закордонний ринок, адже ручна праця, яку доводиться вкладати, коштує надто дорого для пересічного українського покупця. Та й попит на вироби ручної роботи за кордоном більший. «Килим розміром 2 на 2,5 метра виготовляють протягом 3–6 тижнів. Це якщо йдеться про простий геометричний візерунок. Кожна ниточка за малюнком вплітається вручну. Це клопітка і дорога праця», — ​каже Наталія.

На міжнародній виставці килимів у Ганновері слов’янські мотиви в орнаменті стали неабиякою «фішкою» українських майстринь.
На міжнародній виставці килимів у Ганновері слов’янські мотиви в орнаменті стали неабиякою «фішкою» українських майстринь.

 Ціни на готові вироби різні — ​від 16 тисяч гривень за менший килим і до 20–30 тисяч за великий. Ткані доріжки можуть коштувати 3–6 тисяч. Усе залежить від розмірів і складності виконання.

Бізнес розвивається виключно на українській сировині. Овечу шерсть для виробництва закупляють вітчизняну, фарбують її вручну аніліновими кислотними та харчовими барвниками. За потреби килим проклеюється за голландською технологією: до його основи спеціальним клеєм прикріплюється бавовняне полотно. Завдяки цьому він стає більш міцним і довше служитиме.

Учитеся ткати? Тоді вам — ​у Zv’yazani

Поки що справа не приносить великих прибутків, адже майже все зароблене вкладають у виробництво, проте дівчата вірять в успіх розпочатої справи. «Організовувати бізнес заради мистецтва — ​це значить, що через три місяці він заглохне. Бізнес має створювати гроші та робочі місця, а вже потім — ​мистецтво», — ​впевнені компаньйонки.

Тож уже найближчим часом дівчата планують відкрити ще одну майстерню у Києві, яка діятиме паралельно з прикарпатською. Прогнозують, що на це знадобиться більше сотні тисяч гривень. Доведеться придбати ще 3–4 великі вертикальні верстати та 2–3 горизонтальні, за кожним із яких можуть одночасно працювати дві людини. Передбачають, що тоді виготовлятимуть 4–6 килимів на місяць.

А ще Ольга і Наталія мріють, що колись випускники навчальних закладів, які спеціалізуються на прикладних мистецтвах, розглядатимуть бренд Zv’yazani як основне і перспективне місце для працевлаштування.