Романтична історія: Початок казки

Ні, ти не знаєш, з чого почнеться нова сторінка. Це може бути погляд — ​випадковий, коли подивишся без будь-якої потреби зачепитися за когось чи за щось, але зачепишся чи то за очі чиїсь, чи за ВІДЧУТТЯ… Ще й як слід не роздивишся нікого, а щось в тобі вже вгадує — ​ось ВОНО… 

Це може початися і зі слова чи з мовчання, а чи просто — ​з передчуття. Ніби якийсь таймер у тобі відраховує тільки йому відому кількість годин, хвилин і секунд… А може, він клацає вже роками — ​і ти навіть звикаєш до нього. Та звук наростає за мить до ЦЬОГО. Клац! СПАЛАХ. Серце зупиняється і розплющує очі. Сторінку перегорнуто…

І ніби нічого не було до цього. І ніколи не буде опісля. Чомусь саме це місце, цей час, ці очі. І ще навіть немає імені ні в нього, ні в цього почуття, яке ніби й не почуття зовсім, а так — ​передбачення, яке починає збуватись. Воно було, і ти вже десь це бачила — ​може, уві сні чи в кіно. Дежа вю якесь… Але ще нічого не відомо. На чистій сторінці ось-ось з’являться перші букви. 

Чомусь завжди дуже страшно сказати перші слова. Чи почути їх.

Чомусь завжди дуже страшно сказати перші слова. Чи почути їх — ​передбачувано і приречено безглузді — ​в цей момент. Здається, це розвіє чарівність того, що відбувається, і розіб’є кришталь початку. Уламки із дзвоном розлетяться і впадуть під ноги, казка зникне, ніби й не було. І все одно все, що б не сказав, буде банальним, дурноверхим і тривіальним…

…Котра година? Ви така гарна! Ви поспішаєте? 

Дивишся на все ніби збоку і розумієш — ​якби не СПАЛАХ — ​потрібно було б утікати, не озираючись, і запускати примовклий таймер знову. Здається, ситуація занадто передбачувана. Кава, музика, обійми й поцілунки, невічність почуттів і суєта суєт… 
Але хто сказав, що всі казки, які починаються однаково, не бувають варіативними в розвитку подій? Хоч, звісно, хтось когось таки з’їсть, хтось із кимось одружиться і житиме довго та щасливо, а когось виженуть із зайчикової хатки…

Ну ти ж уже чомусь вирішила, що це буде казка? 

Чому б і ні? Уже ж були романи. Та й повісті. І навіть епопеї. І віршики-одноденки траплялись… А казок не було. 

Бо в реалізмі якось затишніше. Передбачувано, звично і страшно. Але в межах. 

…Ти ж нікуди не поспішаєш?

Дозволь собі казку. Не щодня ж починаються казки? Іноді, по середах… 

Так-от… Жили-були Принц-Чарівник-Розбійник і Спляча Лисичка-Царівна… 

Наталка МУРАХЕВИЧ.