Курси НБУ $ 29.25 € 30.58
Дайте покричати, поплакати і посваритися

Злість не слід заганяти в тінь.

Волинь-нова

Дайте покричати, поплакати і посваритися

«Ну не плач, ти ж все-таки хлопчик, а вони не плачуть!» — ​таке нерідко доводиться чути від рідних і сусідів моєму майже 2-річному Романкові. Поки що він не може збагнути цього нібито залізного аргументу. Та я, його мама, знаю, що і хлопчикам треба поплакати, коли дуже болить або образливо. Багато з них із віком приймуть цей суспільний стереотип, ноги якого поволі стають колосовими. Не плакати важко навіть дорослій людині, яку розривають емоції і якій кажуть: «Потерпи, не плач». А ще іноді дітям доводиться чути від батьків таке: «Замовкни, набридли твої вибрики, не смій до мене кричати, не психуй»

Бо те, що можна стерпіти від дорослого, від дитини чомусь однозначно сприймається як невихованість. Хочемо бачити вихованість, коли цей процес ще в розпалі… Хоч у душі малечі бушують ще більш розбурхані океани, аніж у дорослого, бо й фізіологічно вона ще розвивається. Мабуть, так відбувається тому, що ми дуже мало знаємо про дитячу психіку, про те, що є ще й така штука, як емоційний розвиток (діти мусять пройти прості та складніші етапи формування свого емоційного світу).

Повернутися до цієї теми мене спонукала публікація в соцмережі Світлани Ройз, знаного в Україні психотерапевта. Головна її думка в тому, що татам і мамам обов’язково треба збагачувати й осучаснювати свою психологічну освіту. «Ти що, злишся? Злитися не можна» — ​мені (ред. — ​Ройз) здавалося, що цих фраз уже нема в нашому батьківському лексиконі. Злість, захована в тінь, нагадує фахівець, перетворюється всередині нас на некероване чудовисько, і коли воно вирветься на свободу, що її «прорве», як вона проявиться, — ​непередбачувано.

 Злість, захована в тінь, перетворюється всередині нас на некероване чудовисько, і коли воно вирветься на свободу, що її «прорве», як вона проявиться, — ​непередбачувано.

Наступна ідея-порада Ройз, як на мене, приголомшливо глибока: батьки мають допомагати дітям «проживати свої складні емоції «об них», об маму і тата. Перефразую: ми для своїх чад є певним тренувальним полігоном. На наших нервах вони вчитимуться більш-менш спокійно сприймати відмову і на них же практикуватимуть, як цивілізовано проявляти спротив, обстоювати свою позицію.

Світлана Ройз зізналась на своїй фейсбук-сторінці, що посварилася з донькою. (Чесно кажучи, я вельми тішуся, коли дуже досвідчені практики пишуть про конфлікти зі своїми дітьми. Виховання не має ідеальних виконавців). От її слова: «Я дуже обережна зі злістю маленької дочки. Питаю її: «Ти сердишся? Я б теж розсердилася чи засмутилася, якби мені не дали те, що мені дуже хочеться. І найбільше на світі хотілося би дати тобі все, що ти захочеш». Донечка має звичку малювати свої почуття: намалювала «злість» і рикає на мене. Або бере іграшку-динозавра і рикає. Це теж «викид» емоції. І добре, що він є. «Усвідомлювати почуття — ​і вчити дитину називати їх. Ми буквально до певного віку є для неї «зовнішнім мозком», — ​наголошує Ройз. У неї безліч прикладів із її практики, коли тато, мама, бабуся, ще хтось, навпаки, вчать дитину заганяти в себе не дуже хороші емоції. Наприклад, кричать, коли вона сердиться, плаче-реве або ж не читають складних казок із дуже злими героями, сварять, коли береться малювати чорною фарбою чи рикає, як дикий звір, до батьків.

На перший погляд, це повсякденні неприємні дрібниці. Але це дуже важливі дрібниці, бо якщо сердитість не можна виявляти прямо, вона накопичується у велику чорну кулю. Тоді дитина вибирає дуже злі іграшки, зло з ними грається (бачила, як хлопчик обрубував руки і ноги пораненим солдатикам), дивиться дуже агресивні мультики й обирає собі жорстоких друзів. Злість не слід заганяти в тінь. Наша справа — ​крок за кроком навчати дитину проявляти її здоровим способом, максимально ненасильницьким. При тому всьому ще й не треба забувати, що зовсім без агресії в житті таки не обійтися: саме вона в певні періоди допомагає нам захистити себе, свої цінності.

Готові поміркувати про це чи на дотичні теми — ​пишіть на електронну пошту: [email protected], [email protected]

Оксана КОВАЛЕНКО, мама.

Telegram Channel