Успіх найвідомішої журналістки США Неллі Блай почався з удаваного божевілля

На роботу її брав той самий Джозеф Пулітцер, ім’ям якого згодом назвали найпрестижнішу журналістську премію. Неллі без попередження і запрошення просто зайшла до нього в кабінет із проханням взяти її на роботу в очолювану ним газету «Нью–Йорк Уорлд». Шанс на удачу — ​один із тисячі, але, вочевидь, якісь зірки на небі стали так, аби дівчині поталанило. Пулітцер якраз працював над розвитком таємних журналістських розслідувань. І трохи нахабна смілива незнайомка для однієї його затії підходила якнайкраще.

Неллі (справжнє ім’я — ​Елізабет Джейн Кокран) він запропонував роль божевільної, яка повинна була проникнути у лікарню для душевнохворих на острові Блеквелл і описати все, що там відбувається. Затія відповідала авантюрній вдачі дівчини, тож вона почала готуватися до справи. Писати про садівництво, виховання дітей і моду журналістка–початківець навідріз відмовилася ще на попередній роботі, через що її і звільнили з видання. Взамін праці у «жіночому» відділі газети вона тоді поїхала у Мексику і присилала звідти шокуючі репортажі про життя у нетрях і притонах, про деспотичну політику очільника країни. За це її депортували. Але невдачу вона зуміла перетворити на крок до нового життя і так опинилася в потрібний момент у потрібному місці — ​в руках талановитого Джозефа Пулітцера.

Провалити завдання редактора Неллі не мала права. Всю ніч репетирувала перед дзеркалом божевільний погляд, а наступного дня орендувала кімнату в жіночому гуртожитку. Якщо вона зуміє переконати у своєму безумстві сусідок, які живуть там, то, можливо, їй вдасться провернути цей трюк і з лікарями.

Все пройшло за планом. Перелякані дівчата викликали поліцію, далі — ​суд, який мав установити особу невідомої. Діло ледь не зіпсувалося, коли добра суддя підключила до роботи журналістів, аби допомогли віднайти рідних дівчини. Але хитрістю Неллі уникла зустрічі з колегами, які вмить би її впізнали: хвора, згідно з її історією, боїться людей і не може з’являтися перед представниками преси. Тож для обездоленої відкрита дорога на таємничий острів Блеквелл у психіатричну лікарню, яка згодом стане для неї шляхом до слави.

Неллі, звичайно, здогадувалася, що на острові буде непросто, але все одно вона виявилася не готовою до того, з чим їй довелося зіткнутися. У палатах неймовірно холодно, годують об’їдками зі столу лікарів, за які ще потрібно поборотися. Всім прописують ванни з холодною водою, яку не міняють, поки вона не перетвориться на помиї. Пацієнтів «тихого» відділення, куди потрапила дівчина, змушують нерухомо сидіти на незручних лавах. Розмови, читання, ігри заборонені. Медсестри знущаються над душевнохворими, провокуючи на зриви, а коли ті порушують режим — ​б’ють їх, душать і, занурюючи з головою у ванну, довго тримають під водою. Все це відбувається за спиною у лікарів, але з їхньої мовчазної згоди.

Неллі трималася як могла. І що найгірше — ​вона не уявляла, як її звідси визволять. Навіть коли запитала про це перед завданням у Джозефа Пулітцера, той чесно відповів: «Не знаю». Та через десять днів редакція знайшла вихід: нібито через газету відгукнулися багаті родичі дівчини, які готові забрати її додому.

Пулітцер залишився задоволеним. Репортажі Блай набули нечуваного розголосу. Адміністрацію психіатричної лікарні викликають до суду, починається внутрішнє службове розслідування, половину медичного персоналу звільняють і в тому ж році на утримання клініки виділяють на мільйон доларів більше. Неллі вважає це своєю маленькою перемогою.

Історію з Блеквелла згодом видали окремою книгою «Десять днів у будинку для божевільних», яка зробила Неллі всесвітньо відомою. Пулітцер з того часу вкладав гроші в молоду журналістку як в обличчя фірми. Її викривальні репортажі виходять один за одним. «Неллі Блай у військовій академії Вест–
Пойнт». «Неллі Блай на Дикому Заході». «Неллі Блай купує дитину». Під виглядом найманої працівниці чи жінки легкої поведінки вона проникає усюди і викриває нечувані факти. Для читачів журналістка була немов героїня детективних романів із тією лиш різницею, що її розслідування реальні.

Для читачів журналістка була немов героїня детективних романів із тією лиш різницею, що її розслідування реальні.

Після неймовірно напружених років роботи жінка вирішує взяти відпустку і пропонує редактору новий проект: побити рекорд героя фантастичного роману Жуля Верна «Навколо світу за 80 днів», здійснивши таку ж подорож за 75 днів. У відповідь чує: «ти — ​жінка», «багато багажу», «не знаєш мов». Неллі спокійно погоджується: посилайте чоловіка, а я знайду іншу редакцію, виїду слідом за ним наступного дня і все одно поб’ю його рекорд.

Тема начебто закрита. Проте через рік Пулітцер викликав журналістку до себе і ненароком запитав, чи дійсно вона готова вирушити в мандрівку навколо світу. Старт — ​післязавтра. За кілька годин для подорожі пошиті плаття і непромокаюче пальто. В єдину валізу впаковані предмети особистої гігієни, набір олівців та блокнотів, чорнильниця, годинник, халат, капці, пара чашок, носовички, кепка та білизна.

Сьогодні в інтернет–блогах звітів про мандри десятки. Але в
XIX сто­­­­літті Неллі була першою жінкою, яка в реальному часі розповідає сучасникам, яким є світ. До того ж вона нічого не приховує від читачів. Наприклад, зізнається, що подорож почалася з морської хвороби, яка мучила її кілька днів. У Франції їй пощастило навіть узяти інтерв’ю у того самого Жуля Верна. Він щиро здивувався, що популярний авантюрний автор Н. Блай — ​це не чоловік, як він собі весь час уявляв.

На пароплавах мандрівниці не раз робили пропозицію одружитися. Але, як виявилося згодом, це були «липові» наречені — ​так дівчину намагалися збити з маршруту і затримати в дорозі. У Нью–Йорку ж роблять ставки на час і день повернення Неллі. У газеті друкують талони, в яких потрібно вписати свій варіант і прислати назад.  800 тисяч примірників «Нью–Йорк Уорлд» купують учасники такого «всеамериканського» парі. Азарт зростав неймовірно, адже з’ясувалося, що у Блай є конкурентка з іншого видання, яка буквально дихає їй у спину. Але Неллі все ж перемагає і стає найвідомішою журналісткою Сполучених Штатів. На її честь називають потяги, готелі, коней, її обличчя друкують на обгортках шоколаду і пачках серветок…

А от професії жінки така тотальна популярність зашкодила. Неллі Блай більше не могла писати свої знамениті репортажі: її скрізь упізнавали. До того ж слава не приносила ніяких доходів. Тому вона полишила журналістику і почала їздити країною з лекціями. Згодом вийшла заміж і разом із чоловіком займалася підприємницькою діяльністю. Ненадовго повертається до попередньої професії під час Першої світової війни.

Неллі Блай було всього 55 літ, коли вона захворіла на пневмонію. Недуга виявилася фатальною. 27 січня 1922 року в усіх тамтешніх газетах опублікували некролог: «Помер найкращий журналіст Америки». Методи роботи Неллі і дотепер вважають найефективнішими у написанні розслідувань, а репортажі у її стилі — ​найбільш затребуваними.