Кохання = «нуль»
Найкращий комплімент – це ретельно вивірений копняк в дупу: щоб було відчутно, але не боляче і головне – не обляпати болотом зі своїх чобіт її спідничку, бо тоді цей тонкий натяк матиме цілком протилежний результат. Приблизно такий етикет спілкування з протилежною статтю я засвоїв у віці десь 5 років і не надто з цього часу його вдосконалив. Досі дивуюся, як вдалося довести своїй дружині, що я їй якимсь боком потрібен. Тому, коли готував «Погляд» на День Валентина, хотів написати, що то «бісівське свято» і нема чого ті буржуазні традиції тут прищеплювати. Тим паче, це б відповідало духу модного зараз православного дискурсу
Але згадалося мені інше релігійно-арифметичне трактування того почуття, що графічно позначають чи то формою серця, чи то обрисами жіночих сідниць. Цю формулу я почув у студентські роки від священика, який приходив до нас на пари з певною місіонерською місією. Це були необов’язкові заняття, але, на диво, чимало хлопців і дівчат зголошувалося поговорити з батюшкою. Так от, коли зайшла мова про День закоханих, отець традиційно почав розповідати, про те, що це «свято розпусти» має язичницькі корені і ховається за маскою християнства, чим викликав певне обурення у значної частини аудиторії. А після його історії про Луперкалії – червоний день календаря у Римській імперії, дехто задумався, де можна купити козу (нещасну тварину за тодішнім звичаєм вбивали двоє голих хлопців, а потім лупили тоненькими пасками з її шкіри не більш вдягнених жінок по всьому місту, традиційно закінчувалися ці креативні розваги оргією).
Наш лектор зазначив, що кохання – це «нуль» і не має нічого спільного з християнською любов’ю.
Але повернімось до математики. Наш лектор зазначив, що кохання – це «нуль» і не має нічого спільного з християнською любов’ю. І якби ж воно мало хоча б якесь плюсове значення, то стільки «закоханих» пар не розходилося б у перший ж рік стосунків. Втім, за словами священика, це почуття точка відліку, яка дозволяє двом молодим людям рухатися далі по осі координат. І що на цей «нуль», як і в математиці, не можна ділити, а множити немає сенсу, бо у результаті нічого не отримаємо. Натомість до нього можна безкінечно додавати і віднімати. Так от, мовляв, від того, який знак («+» чи «–») подружжя використовуватиме у своєму житті, залежить підсумковий результат. Хоча ця схема і не виглядала бозна якою складною філософією, мені сподобалася. Тим паче з ким ще говорити про любов, як не зі священиком. Бо якщо сильно узагальнити, то християнство вчить поклонятися саме тому почуттю, адже воно, якщо вірити Біблії, і є Христос, або ж навпаки...
А компліменти, думаю, треба було вчитися у царя Соломона робити (навмисно вибрав пристойний фрагмент):
«Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запашність олив твоїх — за всі пахощі!
Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичком, а запах одежі твоєї — як ліванські ті пахощі!»
(Пісн. 4:10–11)
