Борислав Брондуков хотів зіграти Леніна… в Театрі сатири - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.16
Борислав Брондуков хотів зіграти Леніна… в Театрі сатири

Борислав із Дмитром Харатьяном у фільмі «Зелений фургон». Харатьян — ​один з небагатьох, хто часто навідував Брондукова у довгі роки важкої хвороби.

Фото google.com.

Борислав Брондуков хотів зіграти Леніна… в Театрі сатири

«Гони рубль, родич!» — ​це одна з реплік актора, що стала афоризмом. Цього чоловіка називають українським Чарлі Чапліним, люблять і пам’ятають за його справжність на екрані. Без особливої вроди, низенького зросту — ​і неймовірно показний за мовою тіла, вчасною паузою і багатозначною серйозністю. Брондуков був наче «напханий анекдотами», та мав за тим неабияку глибину й інтелігентність

Він народився 1 березня 1938 року у селі Дубова на Київщині. Більшість джерел зазначає, що з’явився на світ у російсько–польській сім’ї. Мама–полька дуже хотіла назвати його Болеславом, та у строгі часи такого імені у «списку» не значилося, тому записали Броніславом. У дорослому віці називали Бориславом. У дитинстві багато хворів, ледь не помер від коклюшу. Якось розповів дружині Катерині, що від смерті його, місячну дитину, врятував батько, який за порадою знахарки кожного світанку (о 4–й ранку) носив сина до болота дихати йодистими випарами… Навчався відмінно (спочатку при римо–католицькій церкві, потім — ​у школі).

Затим у Брондукова почала вимальовуватися кар’єра будівельника: закінчив київський технікум, працював прорабом на будівництві, пішов на завод «Арсенал». Як на справжньому великому підприємстві, там дбали про культуру — ​мали аматорський театр, куди приохотився і Борислав. А далі — ​гра долі. Глядачем однієї з вистав був ректор Театрального інституту імені Карпенка–Карого Микола Задніпровський — ​і цього робітника він оцінив як дуже талановитого актора. Отож, у 23 роки Брондуков поніс документи у приймальну комісію інституту. Переповідають, як її члени відмовлялися взяти їх, бо з «такою зовнішністю прорабом працювати». Виручив той же Задніпровський. Іспити Борислав (майбутній народний артист) склав без жодних проблем. Його однокурсниця, артистка Раїса Недашківська, згадувала, як талановито смішив студентів Брондуков: «Просто доводив усіх до сліз, а сам у цей час залишався серйозним». Актори Іван Миколайчук, Іван Гаврилюк, режисери знали, що він — ​великий друг. Друг, який розрадить, коли заборонять зйомки, коли в житті все перевернеться з ніг на голову. Казали, Брондуков міг не прийти на чийсь бенкет чи презентацію, на прем’єру фільму, але коли комусь було зле, він це відчував і з’являвся. При цьому ні про що не запитував, а просто створював таку ситуацію — ​смішну, безглузду чи трагікомічну — ​і трагедія відступала.

Глядачем однієї з вистав був ректор Театрального інституту імені Карпенка-Карого Микола Задніпровський — ​і цього робітника він оцінив як дуже талановитого актора.

Якось він аж на місяць спізнився на навчання і без тіні усмішки доводив, що у нього рідкісна хвороба — ​«ведмежа сплячка» (тільки 5 людей у світі таку мають). Розповідав деталі недуги, довірливо стишивши голос і дивлячись декану просто у вічі — ​магнетично перетворюючи його на людину, яка вже співчуває. Мовляв, родина знає, що зі сплячки не вивести, то «накривають ковдрою та не чіпають». «Я ж нікому не заважаю, правда?» — ​із сумною надією завершував Брондуков.

Першу роль — ​у фільмі «Квітка на камені» — він зіграв ще студентом. І так блискуче, що отримав всесоюзну премію і створив нову історію. Коли на кінематографічному фестивалі його запитали, про яку роль він тепер мріє, приголомшив: він би зіграв Леніна… у Театрі сатири.

«Как же, рєбята! Как каждий савєтскій артіст — ​Лєніна!». Журналістам відняло мову, почали хутко збирати мікрофони і задкувати. А Броник додає: «Да нє пєрєживайтє, рєбята! В тєатрє сатіри»!

Після цього ходив навіть у КДБ: дав автограф слідчому та запевнив, що пожартував. А ще Брондуков розкрив над собою величезну парасолю слави, зігравши у фільмі «Афоня». На зустрічах із глядачами саме алкоголік та негідник Федул (Борислав) збирав найбільше аплодисментів. (Він був на сцені у старій розтягнутій кофті Данелії, бо в костюмерній «Мосфільму» нічого собі не знайшов). Режисер Георгій Данелія згадував: «У костюмі та гримі Боря був настільки органічним, що коли під час зйомок у ресторані (вночі в Москві) він вийшов покурити, швейцар нізащо не хотів пускати його назад… Казав: багато тут вас таких артистів!.. Але на вулицю на той час виглянула моя помічниця».

Більшість ролей Брондукова — ​епізодичні. Казали, що він відмовився від кількох головних, бо не сподобалися. Зате з епізодичних завше «робив цукерочку»: грав, як жив. На зйомках одного фільму режисер попросив актора закричати так, наче з нього виходить життя. Борислав кричав, а в очах був до того страшний біль, що режисер подумав: «Уже не отямиться». На щастя, помилився. Той же Данелія розповів, як у перерві під час зйомок на сцені ресторану Брондуков виконував французькою пісню Іва Монтана: «І це уже був… елегантний, пластичний і чарівний французький шансоньє. Жаль, що ця грань його таланту так і лишилася нерозкритою».

Утім, вона розкрилася у сімейному житті. По смерті Брондукова дружина Катерина видала книгу «Тринадцять сповідей», у якій оприлюднила листи і вірші чоловіка…

Ділю я серце лиш з тобою,

Блаженний час прийшов з небес,

Душа моя в твоїм покої —

Це найдорожче із чудес.

З першою дружиною актор розлучився через її психічну хворобу. Дуже страждав, почав пити. Але пізніше доля звела його, чоловіка віку 30+ із 18–річною красунею Катериною. Дівчина попросила підготувати її до вступу «на артистку». Брондуков зумів її полонити… Заздрісники, яких вистачає в усі часи, казали, що вона вхопила Бога за бороду, бо побралася зі знаменитістю. Хто міг передбачити, що у важкі 90–ті, коли українське кіно згорне крила, Брондуков стане безробітним? Двом синам готуватимуть їжу на кістках, які артист брав у знайомого м’ясника нібито для собаки.

Ніхто тоді ще не знав, що Катерина двічі витягне чоловіка до життя після інсультів, а після третього та операції з видалення гематоми у мозку віддано доглядатиме за ним до його останнього подиху. То буде період великого страждання і злиднів, зі сміховинною пенсією. Його Катерина що тільки не робитиме: шитиме концертні сукні, здасть в оренду їхню квартиру в центрі Києва і перевезе сім’ю у занедбану батьківську хатину тут же на Київщині. Врешті допомога прийде з несподіваного боку: харківська телевізійна група вмовить її на інтерв’ю (останні 6 літ Брондуков не розмовляв і майже не рухався), а після того, як сюжет (плакали і герої, і режисери) вийде на екран, люди, знайомі і незнайомі, передаватимуть гроші своєму артисту… Доживаючи віку, уже будучи нерухомим, Борислав плакав, коли бачив себе на екрані… Його похоронили неподалік від друга–актора Івана Миколайчука.

За матеріалами m.day.kyiv.ua, dt.ua, bulvar.com.ua, karalevna.com.ua.

У другорядній ролі вантажника Федулова у фільмі «Афоня» Брондуков перевершив головного героя. Режисер, побачивши, як він грає, додав до сценарію кілька нових сцен.
У другорядній ролі вантажника Федулова у фільмі «Афоня» Брондуков перевершив головного героя. Режисер, побачивши, як він грає, додав до сценарію кілька нових сцен.
На роль інспектора Лестрейда у фільмі про Холмса довго шукали коміка з «неросійською зовнішністю». Через український акцент Брондукова озвучував героя інший актор.
На роль інспектора Лестрейда у фільмі про Холмса довго шукали коміка з «неросійською зовнішністю». Через український акцент Брондукова озвучував героя інший актор.

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.