Упасти у свій «Океан» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.82 € 28.98
Упасти  у свій «Океан»

Волинь-нова

Упасти у свій «Океан»

Його незвичний тембр та манеру виконання точно не сплутаєш ні з ким, а запальні танці і драйв змушують співати в унісон. Таку кількість глядачів не збирає жоден гурт, і це справді унікальна можливість — стати його частиною. І попри таку чисельність, там усе існує як один організм із морем рук і тисячами голосів, які несе хвиля «Океану»

Сьогодні пишуться особливі вірші та пісні. Українські. Саме наші. Я відкрила для себе чимало нових гуртів: «Kozak System», «Без обмежень», «Фіолет», «Карна», «Біла Вежа». Але є такі, якими захоплююсь уже роками. Бо не так багато речей можуть розповісти про наш характер та індивідуальність. Музика, яку ми слухаємо, належить саме до цього списку.

Не знаю, чи можу назвати себе меломаном, але вона складає основне тло мого життя. Я її слухаю завжди. У дорозі, вдома, навіть новини по телевізору можу так дивитися — картинка йде, а в мене у навушниках Вакарчук співає на повну. Люблю рок. Тому «Океан Ельзи» — це та музика, яка не набридає, бо з самого початку була орієнтована на свою країну й свого слухача. Мені подобається така культура — жива, енергійна. Батьки з маленькими дітьми, закохані пари, підлітки–неформали, старше подружжя, які стоять у тій же фан-зоні — аудиторія шанувальників гурту різноманітна. Але всі як один приймають його захопленими вигуками.

З яким трепетом люди підспівують пісні «Океану» та підіймають догори українські прапори. І коли раптом настає така тиша, що чути дихання сусіда, а потім весь багатотисячний стадіон виконує Гімн України, ти розумієш, що перебуваєш саме в тому місці. А зсередини ця атмосфера просто неймовірна, відчуваєш її душею та шкірою, поринаючи у добре відомі музичні хвилі. І лише така культура може бути почута, бо вона смілива, вона не боїться політики. Та найголовніше те, що ця культура не стоїть осторонь війни. І йдеться тут не стільки про концерти на фронті, як про те, якою буде ця країна через кілька років. І чи буде вона взагалі.

Я не хочу аналізувати гумор Зеленського чи стиль співачки MARUV. Але якщо люди готові за це масово голосувати, то й за п’ять років війни ми все ще не стали іншими в своїй державі. Бо те, про що ми пишемо і співаємо, — теж політика. І ми всі змушені говорити про неї, оскільки п’ять літ смертей і крові не привели до зміни політичного розкладу. Ми опиняємось у звичному вже для себе становищі — вибору немає, а на виборчу дільницю доведеться йти. Хочеться нам того чи ні, але політика витісняє все інше. Навіть війну. І культуру. Навіть у розмовах. Якось у затятій суперечці з близькими мені людьми стосовно майбутнього кандидата в Президенти мене запитали: «А якби все ж таки балотувався Вакарчук? Проголосувала би за нього?» Я відповіла, що ні, бо він став би «одним із них», а я не хочу в ньому розчаруватися. У джинсах він справді може зробити для нас усіх більше, ніж «одягнувши краватку».

Його музика — терапія. І вона лікує тих, у кого в руках зброя. Ми мусимо триматися за речі, які для нас важливі, і не виходити за свої межі: співак має співати, танцюрист танцювати. Таке правило культури. Аби на їхньому місці не утворилася порожнеча і розчарування, а вирував океан емоцій і прагнення робити свою справу ще краще.

У квітні розпочинається всеукраїнський тур Вакарчука, на якому він представить концертну програму у супроводі камерного оркестру. Особливим він буде ще й тому, що на роялі гратиме сам Святослав. Шкода лишень, що у Луцьк гурт не приїде. Але тисячі людей в інших містах матимуть можливість упасти у свій «Океан» драйву і справжньої української музики.

«І ми продовжуєм нести свій прапор, а не хрест.

Ми продовжуємо йти на власний Еверест.

Ми далі йдем вперед…»