Мати-героїня з Волині Ганна Смолюк допомогла з’явитися на світ і… своєму зятеві - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.89 € 27.69
Мати-героїня з Волині Ганна Смолюк допомогла з’явитися на світ і… своєму зятеві

Раніше Ганна Якимівна любила вишивати, а тепер розгадує кросворди.

Фото Сергія ГУСЕНКА.

Мати-героїня з Волині Ганна Смолюк допомогла з’явитися на світ і… своєму зятеві

А ще у Малій Яблунці її називають «медичка з поетичною душею». Півстоліття тому вона потрапила в це невеличке мальовниче село Маневицького району і до виходу на пенсію сумлінно піклувалась про здоров’я його мешканців

Ганна Якимівна народилась на хуторі Черниш, що на Камінь–Каширщині, у повоєнний 1946 рік. Пам’ятає великий сад та чимало землі — її дід був доволі заможним.

— З хутора нас виселяли примусово, — пригадує жінка. — Я ще в школу не ходила, як прийшли якісь невідомі люди, залізли на хату і здерли дах. Тож змушені були податись до села.

У школі Ганна писала гарні твори, вірші, друкувалась у районній, обласній газетах, республіканському «Молодому ленінці». Директор закладу радив їй вступати до вишу, де б могла розкрити здібності, але не було коштів (у родині десятеро дітей), і дівчина вступила до Камінь–Каширського медичного училища. А от віршувати не перестала.

— Оскільки після випуску я мала вільний диплом, довелося самотужки шукати місце роботи, — розповідає Ганна Якимівна. — Вибір випав на Маневичі, де проживали наші родичі. Вони поговорили з тодішнім головним лікарем Михайлом Зільбертом, який запропонував Малу Яблуньку. А коли приїхала влаштовуватись на роботу, то Михайло Донович одразу попередив: «Щоб я тебе на танцях у Маневичах не бачив!».

Багато хто відмовляв дівчину від цього маленького села, але вона сама хотіла потрапити в таку глухомань, бо в душі була романтиком.

Медпункт у селі спочатку був у будинку санітарки, там же спершу проживала і молода медичка. З часом, коли директором місцевого радгоспу «Маневицький» став Дмитро Фальковський, у селі збудували ферму і виділили дві кімнати з окремим входом під «червоний куточок». Галина Якимівна, вже депутат сільської ради, на одній із сесій попросила у Дмитра Лукича віддати їх для медпункту, і він погодився.

Мало яку ніч лікарка могла спокійно спати. Тільки засне, як у вікно стукають, тож потрібно бігти на допомогу. Та найгірше, що часто не було чим і як доправити хворих чи вагітних до лікарні, адже дороги то замітало снігом, то в непрохідній грязюці.

Мало яку ніч лікарка могла спокійно спати. Тільки засне, як у вікно стукають, тож потрібно бігти на допомогу.

— Доводилося і пологи приймати, — продовжує жінка. — Навіть своєму зятеві Олександру допомогла з’явитись на світ. Пригадую, викликала «швидку допомогу», а вона все не приїжджала. Нині в селі і жителів значно поменшало, дітки рідко народжуються.

З майбутнім чоловіком Яковом медичка познайомилась, коли він прийшов з армії. Після недовгих стрічань одружилися. Виростили п’ятеро доньок. Звання «Мати-героїня» Ганні Якимівні дали ще за Союзу, а вже саму нагороду — в незалежній Україні.

— Тяжко тоді було доглядати дітей, — пригадує жінка, — бо вже через два місяці після пологів мусили виходити на роботу. Чоловік теж був на роботі, діти весь час були самі. Якось приходжу додому, стоїть маленька донька на дивані, а біля неї увімкнена праска…

Найстрашніше для медика, коли хворіють рідні, а допомогти не вдається. Тоді опускаються руки. Від раку горла спершу померла її мати, пізніше — чоловік. Свої переживання викладала у віршах.

— Після виходу на пенсію ще тривалий час сельчани зверталися по медичну допомогу. Нікому не відмовляю і досі. А люди в селі добрі, якщо потрібно, вмить зберуться й допоможуть, — зізнається пенсіонерка.

Нині медичка проживає з незаміжньою донькою Юлею. Інші дівчата подарували чотирьох онуків. Частенько навідуються на гостину.

Вільний від домашніх клопотів час Ганна Якимівна витрачає на читання — улюблене з дитинства заняття. Зазначає, що тепер книжок видають дуже багато, але варті уваги трапляються рідко. Раніше любила вишивати, а тепер розгадує кросворди, за цим заняттям і застав її вдома.

Сергій ГУСЕНКО.