Хвилина реклами й ціна людського життя
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, заступник головного редактора «Газети Волинь»
Навіть затяті телемани тепер не можуть всидіти перед голубими екранами. Нудить від передвиборчого марнотратства і марнославства, коли впродовж години перед тобою тричі з’являється голова того чи іншого кандидата у Президенти, що тупо повторює один і той же примітивний, завчений текст
Вартість хвилинного ролика передвиборчої реклами на багатьох телеканалах з урахуванням податків сягає 400 тисяч гривень. Як повідомляє громадський рух «Чесно», за перші два місяці цього року учасники президентських виборів витратили на свій піар у ЗМІ близько 448 млн гривень. Тих, хто набрид найбільше, називати не буду, самі все бачите і знаєте. Скажу лише, що лідери цього «ярмарку суєт» щодня викидають на свою рекламу приблизно до мільйона гривень кожен.
Дивишся — і згадуєш, скільки хворих дітей потребують грошей на лікування. Приходять до редакції заплакані матері, просять надрукувати оголошення про збір коштів. Подібні повідомлення постійно поширюють люди і в соцмережах. «В онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні перебуває 17-річний Анатолій Бойко з Любешівського району. У хлопця рак печінки. Потрібні таблетки нексавар, ціна — 61750 грн за одну упаковку, якої вистачить лише на місяць».
І хочеться криком кричати, щоб хоч хтось із 39 «достойників-кандидатів» почув, перейнявся, зрозумів — і відмовився бодай від однієї хвилини своєї реклами. Для Толі й сотень таких, як він, це — ціна життя. У держави для хворих, інвалідів, стариків завжди грошей не вистачає, вони почуваються залишеними напризволяще.
— Знаєте, уже 7 місяців «ув’язнена» у хаті, бо в інвалідному візку сів акумулятор. Маленький синочок хоче на вулицю, а я з ним не можу погуляти. Дивлюсь на світ Божий через вікно, як бруньки бубнявіють, травичка пробивається — і плачу.
— Знаєте, уже 7 місяців «ув’язнена» у хаті, бо в інвалідному візку сів акумулятор. Маленький синочок хоче на вулицю, а я з ним не можу погуляти. Дивлюсь на світ Божий через вікно, як бруньки бубнявіють, травичка пробивається — і плачу. Куди тільки не зверталася, щоб вирішили «транспортну проблему», скрізь одна відповідь — нема грошей. Акумулятор коштує приблизно 10 тисяч гривень. За свою пенсію я його не придбаю, — зателефонувала якось Таня Дмитрук, жителька села Шменьки Ратнівського району, яка прикута до інвалідного візка.
Хвилинний ролик — і вистачить на 40 акумуляторів, щоб люди з обмеженими можливостями могли виїхати за межі свого подвір’я. І як вони б вам дякували!
Хтось дорікне, мовляв, і в газетах не бракує передвиборчої реклами. Це правда. І якість її, на жаль, не завжди належна. Замість конструктиву й аналітики іноді пропонують матеріали, які обливають брудом конкурентів. А саме посередництвом ЗМІ претенденти на президентську булаву мали б донести виборцям свою позицію, плани, програми.
Чому не прижилася в Україні практика теледебатів, яка є обов’язковою у США, в інших країнах? Це ж найкраща можливість у відкритій дискусії продемонструвати ерудицію, вміння тримати удар, ораторський хист і багато інших якостей, важливих для державних мужів. Можливо тому, що не всі мають що демонструвати…
На жаль, у виступах кандидатів у Президенти переважає неприхований популізм. «Це абсолютно недержавницька позиція. Це не є та філософія, яка будує. Популісти можуть тільки нищити. Бо вони пропонують щось, чого не в стані здійснити, а деколи не мають навіть зеленої уяви, як це робиться, чи чіткого бажання робити те, що обіцяють», — застерігає глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук, наголошуючи, що багато залежить і від «якості» наших виборців.
Тож маємо шанс довести свою зрілість і мудрість.
