І чорний світ любов зробила кольоровим - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.43 € 26.95
І чорний світ любов зробила кольоровим

«Завжди пам’ятатиму її такою, як десять років тому».

Фото із сімейного архіву ШОЛОМІВ.

І чорний світ любов зробила кольоровим

Дивовижна історія незрячого життєлюба Віктора Шолома із села Кам’януха Маневицького району

«Ну хто ще ходить із дружиною весь час під руку?»

Обдарований музикант і механік, дбайливий господар, люблячий чоловік, син і брат через відшарування сітківки 10 років тому раптово осліп.

— Все тоді помінялося — ​життя, думки. Було дуже важко, образливо. Раніше жив музикою, а тоді навіть не міг її слухати, — ​згадує чоловік. — ​Та життя продовжувалось, нічого вже не можна було змінити. Я й подумав: можу ходити, думати, працювати й говорити, зрозумів, що хоч і не бачу цього білого світу, не варто впадати у паніку — ​буває людям і гірше.

Подружжя Віктора і Юлії Шоломів разом зустріло двадцяту весну. Понад десять років, відколи чоловік втратив зір, очі дружини стали і його очима. «Є в цьому і свої плюси, — ​усміхається Віктор. — ​Ну хто ще ходить із дружиною весь час під руку?»

— Вітя все сам помаленьку в господарстві робить — ​дров наріже, нарубає, наносить, натопить у хаті. Живність допоможе погодувати, — ​каже Юлія, зауважуючи, що в її чоловіка скрізь порядок. — Зрізав недавно аличу, то й гіллячки чистенько позбирав, у пучечки зв’язав і в грубці спалив. Натомість на сільському сміттєзвалищі чого тільки не побачиш: і непорубані дрова, і кролятники, і навіть купи старих шпалер.

А кулінарить зазвичай дружина. У неї все дуже смачно вдається, а чоловік жартує, мовляв, якщо вдома сам зголодніє, то в холодильнику щось обов’язково налапає.

А Юлія пригадує:

— Виходить взимку зрання, бере лопату й розчищає доріжку. «Вітю, звідки ти знаєш, що сніг нападав?» — ​питаю, а він: «І сам не знаю — ​ніби по запаху», — ​розповідає дружина, а чоловік пояснює:

— Коли втратив зір, почав більше відчувати світ: кожна пора року має свій запах — ​снігу, дощу, молодої трави, розпеченої землі…

Віктор завжди в курсі всіх подій, бо слухає телевізор, аудіо­плеєр, телефоном спілкується з рідними, особливо із сестрою Юлею. Телефон має кнопковий, запам’ятовує всі номери, аби когось про допомогу не просити.

— Мало того, що Вітя впізнає за голосом усіх односельців, то ще й знає за звуком, хто саме їде машиною чи мотоциклом, — ​з усмішкою додає Юлія.

«… У селі й досі дехто не вірить, що він абсолютно нічого не бачить»

За освітою Віктор бібліотекар, закінчив Луцьке культосвітнє училище. «У групі було 25 дівчат і я», — ​згадує. Працював шкільним бібліотекарем, завідувачем клубу в селі Кам’януха. Він музикант–самоучка, грав на різних інструментах: ударних, бас–гітарі, клавішних, писав і виконував пісні, на весіллях грав не лише у своєму районі, а й у Любешівському, на Рівненщині. Минулого літа співав на одруженні племінниці. А ще, згадує Віктор, з дитинства не мислив життя без мотоциклів:

— У селі жартували, що міняю їх, як циган коней. А я любив мати справу із залізом: купував мотоцикли, ремонтував і знову продавав. Яких тільки не було — ​«Мінськ», «Восход», «ИЖ», «МТ».

— І зараз, коли мій велосипед поламається, то Вітя його навпомацки відремонтує. І скутер підрихтує, моторне масло поміняє, — ​розповідає Юлія.

Навпроти будинку Шоломів — ​ставочок, званий Долиною.

— Вже з того ставка «лякало» було, в мулі й очереті тільки вужі водилися, — ​розповідає чоловік. — ​Дуже хотілося розчистити водойму. Дякую і односельцям, усім небайдужим з інших сіл і міст, що два роки тому підтримали мою ідею і допомогли грошима й стараннями.

Тепер ставок чистий і зариблений. Завзяті рибалки вудками виловлюють і двокілограмових коропів, товстолобів, амурів і канадських сомиків.

— До незрячого життя не звикнути, та можна навчитися радіти з того, що маєш, — ​міркує Віктор, а про кохану дружину з ніжністю в голосі додає: — ​Завжди пам’ятатиму її такою, як десять років тому.

— Навіть мені пощастило спіймати кілька величеньких коропів, — ​усміхається Юлія і додає: — Чоловік взимку сам ходив на ставок сокирою ополонки робити, аби риба не загинула. Стежить, щоб водойма не заросла очеретом, з Володею Будем та Сашком Пилипчуком вчасно його скошують. Посадили біля очищеного ставочка рядок вишень, які минулоріч уже порадували першими ягідками. А взимку ставок був місцем сільських забав — ​на льоду встановили крутилку із 15–метровою жердкою, де розважались і діти, й дорослі.

Аж дух перехопило, коли побачила, як незрячий чоловік прудко й легко збігає вниз східцями, тримаючи під руку дружину. «У селі й досі дехто не вірить, що він абсолютно нічого не бачить», — ​каже Юлія.

Попри всі труднощі, подружжя Шоломів — ​життєрадісні й оптимістичні люди. Всюди разом: і в селі, і в Маневичах, і по Києву в метро їздили.

До незрячого життя не звикнути, та можна навчитися радіти з того, що маєш, — ​міркує Віктор, а про кохану дружину з ніжністю в голосі додає: — ​Завжди пам’ятатиму її такою, як десять років тому.

Юлія МУЗИКА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.