Тимошенко: від «газової принцеси» до «баронеси брехні»*

Для кандидатки Юлії Тимо­шенко президентські вибори‑2019 вже треті, і в разі майже неминучої поразки, швидше за все, стануть останніми. Байдуже, що у 2024 році, коли Україна обиратиме наступного Президента, Юлія Володимирівна досягне пенсійного віку. Генетика в неї хороша, косметологи — ​найкращі у світі, тож можна не сумніватися, що молодою і красивою лідерка «Батьківщини» залишатиметься ще довго.

Проблемою для неї є не фізична, а політична старість. Потрапивши у велику політику ще в 1990-х завдяки корупційним схемам як «газова принцеса», Тимошенко перебуває в ній надто довго. В іншому разі цей факт міг би бути навіть перевагою. Якби не головний «мінус», що перекриває всі «плюси» леді Ю, — ​безмежний і безнадійний популізм. Коли рік за роком, від виборів до виборів нереально порожні обіцянки повторюються, не втілившись у життя, то навіть найпалкіші прихильники зрештою починають розчаровуватися. І перестають вірити їй.

Тож якщо президентська булава вислизне з наманікюрених пальців Тимошенко й цієї весни, то більше такого шансу вона вже не отримає. Тому заради перемоги на цих виборах леді Ю готова на все. Кажуть, навіть на «третій Майдан», точніше — ​«Антимайдан».

Нещодавно Служба безпеки України викрила масштабну піраміду з підкупу виборців у всіх регіонах країни. Очолювали її народні депутати від партії Юлії Тимошенко Руслан Богдан і Валерій Дубіль. А серед керівництва нижчої ланки виявилися громадяни РФ, які раніше організовували виборчі перегони в Росії і були довіреними особами Путіна та Жириновського. Бридка компанія, особливо в той час, коли на Сході України від російських куль і снарядів гинуть українські бійці…

Українці, які вже у 2008 році розуміли, що Путін тільки й чекає нагоди загарбати Україну, досі не можуть пробачити екс-прем’єрці «хіхоньки» з президентом Росії після його нападу на Грузію. Але Тимошенко, розраховуючи на підтримку Москви під час президентських виборів‑2009, не втрачала нагоди прогнутися перед кремлівським самодуром.

З тих самих міркувань вона на Мюнхенській безпековій конференції десять років тому запевняла Захід, що Україна аж ніяк не може прагнути до членства в НАТО, бо «має враховувати інтереси Росії»!

У програмі Юлії Володимирівни немає пункту про членство в НАТО й нині. І це після п’яти років війни! Яку Москва ніколи б не почала, якби Україна входила до Північноатлантичного альянсу.

Утім, пані Тимошенко цікавить лише своя власна війна — ​за владу. Заради перемоги в ній вона готова домовлятися хоч із чортом лисим — ​не те що зі своїми давніми партнерами Путіним чи Коломойським.

До речі, останньому вона свого часу легко «подарувала» державне підприємство «Укрнафта» — ​теж в обмін на політичну підтримку, яка, однак, стати Президентом 2010 року їй не допомогла. Що саме обіцяно одіозному олігархові на цей раз — ​можна лише здогадуватися. Хай там як, головне, що їх єднає, — ​це прагнення реваншу.

Того самого — ​не допустити другої каденції Петра Порошенка — ​від нинішніх виборів очікує і Путін. Недарма ж, за чутками з обізнаних джерел, у виборчу кампанію Тимошенко вкладено чимало російських коштів. Звісно, добре замаскованих.

Як установили журналісти проекту «Наші гроші», лише за 2-ге півріччя 2018 року «звичайні громадяни» — ​учителі, манікюрниці, пенсіонери — ​перерахували лідерці «Батьківщини» пожертв на більш як 130 мільйонів гривень. Значна їх частина — ​однаковими сумами, по 148–149 тисяч. Усе дуже просто: за внески до 150 тисяч не треба звітувати перед державою. Хоча були й щедріші жертводавці. Наприклад, касирка із селища Завалля перерахувала на кампанію Тимошенко 1,5 мільйона, а її небіж-охоронець — ​1,2 мільйона.

У Юлії Володимирівни так завжди. Живе в розкішному особняку під Києвом, роз’їжджає на елітних іномарках найвищого класу, одягається в найдорожчих дизайнерів — ​і водночас вражає «цнотливою» декларацією: ні тобі власного авто, ні житла, сама лише депутатська зарплата. Особливо вражають ці контрасти тоді, коли кандидатка розповідає пенсіонерам про «зубажіння», стоячи перед ними в черевиках за 700 євро і в костюмі, вартість якого дорівнює мінімальній пенсії пересічного українця за чотири роки.

Багато її слухачів досі втирає сльози розчулення від обіцянок леді Ю вдвічі знизити ціни на газ, підвищити всі соціальні виплати тощо. А розслідувачі з сайту «Наші гроші» встановили, що насправді її кампанію фінансує олігарх-утікач Олександр Онищенко.

Але все-таки з кожними виборами тих, хто ще довіряє Тимошенко, стає дедалі менше.

Тепер уже й не віриться, що протягом 2018 року вона впевнено лідирувала в усіх соцопитуваннях. Але своїми популістськими заявами Юлія Володимирівна перехитрувала сама себе. Фахівці проекту VoxCheck підрахували відсоток правди та обману в заявах політиків і другий рік поспіль визнали пані Юлію абсолютним лідером за кількістю висловлювань, які не відповідають дійсності. Після цього навіть іноземна преса підхопила влучне визначення журналіста німецького видання Handelsblatt Матіаса Брюггманна, який назвав Тимошенко «баронесою брехні».

Для того, щоб перелі­чити всі її обмани й маніпуляції, довелося б видавати окрему брошуру. Лише кілька прикладів: обіцяючи удвоє знизити тарифи на газ, Тимошенко «забуває» про те, що колись сама ж як прем’єр підписала меморандум із МВФ, який передбачав обов’язкове їх підвищення. Днями вона знову збрехала, заявивши, що обговорювала тему зниження газових тарифів із директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард. Хоча в самому Фонді повідомили, що цю тему пані Тимошенко взагалі не порушувала.

Не згадує вона й про те, що саме вона підписала кабальну газову угоду з Путіним. Згідно з нею Україна зобов’язалася не лише купувати російський газ утридорога, а ще й платити величезні штрафи, якщо вибере менший обсяг газу, ніж передбачено контрактом.

Навіть американські дипломати в секретних депешах Держдепу 2009 року писали про те, що заради траншу МВФ Тимошенко «вдається до брехні та маніпуляцій».

«Вишенькою на торті» стала свіженька обіцянка від Юлії Володимирівни — ​вона знову погрожує повернути українцям заощадження, які згоріли в «Ощадбанку» СРСР. Це дежавю десятирічної давності видалося б кумедним, якби не було так сумно. Черги за «Юлиною тисячею», яку навіть у такому розмірі так і не отримали мільйони обманутих громадян, багато хто досі згадує з жахом.

«Якщо людина вже бреше, то треба робити це якісніше. Тоді за фактом було заплачено по 1 тисячі гривень лише половині громадян, які мали знецінені заощадження. І за підсумками 2009-го, тобто після двох років правління Тимошенко, Україна взяла 24 мільярди доларів боргів, які повісили на шию українському народу. Тому зараз, коли знову звучить схожа обіцянка, — ​це своєрідне свідчення політичної старості. І неповаги до людей, яких пані Тимошенко намагається обдурити так, як уже колись це зробила», — ​наголошує економіст Борис Кушнірук.

Чи дозволять вони «баронесі брехні» так безсовісно дурити їх і надалі?

За матеріалами центральних ЗМІ.