«Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом...» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.18
«Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом...»

Серце патріота зупинилося 10 березня 2019 року.

Фото golos.com.ua.

«Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом...»

На малій батьківщині пошанували відомого волинянина–дипломата

З ініціативи Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство» та з нагоди відзначення  Дня Конституції України у Старому Чорторийську Маневицького району на фасаді школи було відкрито меморіальну дошку уродженцю цього села – колишньому першому заступнику міністра закордонних справ, експослу України в США і Румунії, депутату Верховної Ради II скликання, дипломату Антону Бутейку (1947—2019)

Антон Бутейко народився  6 квітня 1947 року. У 1974–му закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет міжнародного права, юрист–міжнародник, перекладач–референт англійської мови. За багаторічну працю він нагороджений орденами «За заслуги» усіх трьох ступенів, має ордени Греції, Італії, Мексики, Польщі.

Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом, а Українцем. Послідовним, тверезим, упертим. Але цю впертість спрямовував на користь державі.

«Антон Денисович свого часу був членом Конституційної комісії, яка напрацьовувала нинішню Конституцію України. Було дуже приємно бачити на Маневиччині відомих земляків, зокрема, академіка НАНУ Миколу Жулинського, надзвичайного і повноважного посла України Олександра Моцика та багатьох інших. Дякую голові Волинського братства Сергію Шевчуку та всім ініціаторам встановлення меморіальної дошки нашому земляку Антону Бутейку», – написав у фейсбуці голова Маневицької райдержадміністрації Андрій Линдюк.

А ще хочеться процитувати слова знаного вітчизняного дипломата, ексміністра закордонних справ України Володимира Огризка про Антона Бутейка, які розміщені на сайті «Вікіпедії»:

«Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом, а Українцем. Послідовним, тверезим, упертим. Але цю впертість спрямовував на користь державі. Волинське коріння таки далося взнаки. Мріяв про успішну, потужну, визнану у світі й шановану цим світом Україну... Від природи він був дуже сильним. Тому й не гнувся: ні в прямому, ні в переносному смислі. Мав власну гордість і гордість за державу, якій щиро та вірно служив. І нікому не дозволяв ображати її честь. А ще – ніколи не торгував собою заради якихось швидкоплинних політичних (не кажучи вже про фінансові) інтересів (Антон Денисович подав у відставку з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Румунії на знак протесту проти підписання угоди про Єдиний економічний простір із Росією. – Ред.). Де б він не працював – Україна була понад усе».

Марина ЛУГОВА