Андрій КОЗЮРА: «Основа села — ​прості люди, а не агрохолдинги»* - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.22 € 26.72
Андрій КОЗЮРА: «Основа села — ​прості люди, а не агрохолдинги»*

Андрій Григорович добре знає проблеми виборців округу № 20 (Горохівський, Локачинський, Луцький, Рожищенський і Турійський райони), тому хоче у парламенті захищати їхні права.

Фото з фейсбук-сторінки Андрія Козюри.

Андрій КОЗЮРА: «Основа села — ​прості люди, а не агрохолдинги»*

Досвідчений адвокат виступає проти підтримки державою аграрних магнатів

Чому люди в селах не мають можливості заробити власною працею, чи підтримує держава дрібних сільгоспвиробників та як зробити, аби одноосібник почувався господарем, а не наймитом на своїй землі — ​про це та інше ми говорили з відомим адвокатом Андрієм Козюрою (на фото). Він чимало їздить областю, спілкується з людьми і має свій погляд на те, що треба зробити, аби відродити українські села

 

«У центрі державної політики повинен стояти одноосібник»

Волинь — ​аграрна область. Сільське господарство — ​важлива галузь для нашого краю. Притому волинською особливістю є те, що чималу роль відіграють невеликі фермерські господарства та одноосібники. На вашу думку, Андрію Григоровичу, чи захищені фермери і селяни, чи надає їм держава необхідну підтримку?

— Чиновники постійно декларують, що дрібні сільгоспвиробники важливі, мовляв, люди самі про себе дбають та забезпечують чималу частину продуктів для країни. Але разом із тим держава не надає належної підтримки цій категорії людей. Нібито затверджено багато програм, розроблено схеми отримання коштів, зменшено кількість необхідних документів. Усе це так, але більшу частину дотацій чомусь одержують аграрні магнати. Державні гроші не доходять до простих людей. Тому я виступаю проти такої політики. Бо не раз зустрічався із жителями різних сіл області і знаю їхні біди, чим вони живуть і чого хотіли б від держави.

У такому разі, що треба було б змінити у сфері підтримки сільських жителів?

— Насамперед — ​підходи: у центрі державної політики повинен стояти селянин. Я за те, щоб надавати державну допомогу фермерським господарствам, малим і середнім сільгосппідприємствам та сімейним фермам. Звісно, не можна чинити перепони й для розвитку великого бізнесу, але все–таки основу села становить отой міцний господар, якого називають одноосібником. Не секрет, що всі держави фінансово допомагають сільгоспвиробникам. Навіть той же ЄС надає пряму і приховану (на кшталт квотування) підтримку своїм фермерам. На мою думку, заслуговує уваги ідея організації комунальних гуртових ринків та проведення регулярних сільськогосподарських ярмарків. Тоді селяни зможуть самостійно збувати свою продукцію за ринковими цінами. А це найголовніше.

Я за те, щоб надавати державну допомогу фермерським господарствам, малим і середнім сільгосппідприємствам та сімейним фермам.

Проте, Андрію Григоровичу, часто одноосібники відстають від великих компаній у впровадженні нових технологій, застосуванні нових агроприйомів. Як із тим бути?

На мою думку, вихід один — ​підвищувати продуктивність праці. Це можливо завдяки впровадженню сучасних технологій обробітку землі. Але селяни не зможуть цього зробити без пільгового державного лізингу, без доступного кредитування на придбання сільськогосподарської техніки та пального. Окрім того, я проти нинішньої системи оподаткування агровиробників, бо вона надає переваги великим холдингам. Проти того, щоб великі підприємства та дрібні фермери були в нерівних умовах. Треба запровадити для аграріїв єдиний податок на гектар землі. Тоді усі платитимуть однаково.

«Я проти негайної купівлі–продажу землі, бо тоді агромагнати скуплять за безцінь її і селяни залишаться без нічого»

Традиційно волинські селяни тримають багато худоби. Чиновники твердять, що є дотація на худобу, однак поголів’я ВРХ зменшується.

— Давайте будемо чесними: ті гроші, які протягом багатьох років держава виплачує власникам сімейних ферм, — це крихти і насправді не справляють жодного впливу. Досить поглянути на статистику. Якщо на 1 червня минулого року наші одноосібники утримували 73 тисячі корів, то цьогоріч на ту саму дату лише 67 тисяч. За рік поголів’я зменшилося на 6 тисяч! Жодне велике господарство області не має такого стада. І про це чомусь мовчать. Хоча насправді це величезний удар по економіці Волині. Але за партійними суперечками про те, хто більше любить Україну, реальне становище людей відходить на задній план. Я проти такого ставлення до господарів. Одне з головних завдань, над яким працюватиму у разі обрання до парламенту, — ​збільшення дотації на утримання ВРХ для одноосібників. Важливим кроком підтримки виробників стане запровадження мінімальної закупівельної ціни на сировину та законодавче визнання молока, яке продукують сімейні ферми, що мають необхідне доїльне та холодильне обладнання, молоком першого, а не другого ґатунку.

Ще одне питання, яке турбує багатьох, — ​це продаж земель сільськогосподарського призначення. Багато хто ратує за негайний продаж. Кажуть, що це сприятиме розвитку економіки.

— Необдумане запровадження вільного ринку землі сільськогосподарського призначення буде справжньою катастрофою. Тому я виступаю проти негайної купівлі–продажу ріллі. У такому разі агромагнати за безцінь скуплять землю і селяни залишаться без нічого. Крім того, є чимало інвестиційних фондів, наповнених арабськими, європейськими чи російськими грошима, які тільки й чекають ринку, аби почати скуповувати цілі масиви. Це загрожує продовольчій безпеці країни. Інша річ, якщо підтримати селянина, як я вже казав: запровадити комунальні оптові ринки, пільговий державний лізинг, доступне кредитування. І коли він стане на ноги й зможе у разі потреби купити сусідський пай, отоді можна запроваджувати ринок землі. Бо першими покупцями стануть наші господарі, а не «грошові мішки» з–за кордону. 

Володимир ТКАЧУК