«Нащо ти хочеш її убити? Ти ж танцював із нею?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.67 € 27.27
«Нащо ти хочеш її убити? Ти ж танцював із нею?»

Факти про події польсько-українського протистояння ви можете прочитати в книжці Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944».

Радіо Свобода

«Нащо ти хочеш її убити? Ти ж танцював із нею?»

11 липня 1943 року — кульмінація Волинської трагедії

«На тлі гігантських за масштабами злочинів щодо цілих народів кількість жертв територіально обмеженого польсько–ук­раїнського збройного про­тистояння 1943—1944 років на західноукраїнських землях може видатись порівняно незначною. Але пам’ять про звірства також дуже болісна, до неї долучаються згадки про катування й знущання, почуття кривди сотень тисяч українців і поляків, депортованих зі своїх осель. На жаль, слушне обурення жорстокістю, до якої припустилися обидві сторони, які не бачать згубних наслідків ескалації напруги в польсько–українських від­носинах або свідомо прагнуть зашкодити спів­праці сусідів», — писав ще у 2003 році директор Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України Ярослав Ісаєвич.

Проте серед моря болю та горя траплялися й острівці людяності та доброти. Відомий волинський краєзнавець Ярослав Царук зафіксував чимало розповідей очевидців про те, як поляки рятували українців у тому кривавому вирі.

Коли у Тростянці Володимир–Волинського району був підірваний німецький ешелон і окупанти почали палити навколишні села, жителі Адамчуків Люба Іванівна з трирічним сином Толиком та Олена Зволянська з трилітньою дочкою Павлинкою втекли на хутір Корчунок. З Білина туди нагрянули поляки і, познущавшися з жінок, розстріляли їх. А діти заховалися під ліжком. Через день–два до будинку під’їхала фура з польками, які почали нишпорити по хаті та господарству. Витягли з–під ліжка брудних та змучених дітей. Загорнули їх у сухе і поклали на сани. А тоді відвезли до української родини Броницьких у Білин, де Толик і Павлина залишилися. По сусідству проживав поляк Бронек. Якось він почув, що польські патрульні говорять між собою, що йдуть вбивати Броницьких. Він побіг напростець через городи і гукав: «Броницькі, до мене! Бо вас повбивають!» Ті, в чому були, побігли в хату поляка. Через кільканадцять хвилин прийшли вбивці, але нікого не застали вдома.

Заради Бога, тікайте, бо як не сьогодні вночі, то завтра вас, українців, усіх переб’ють.

14 лютого 1944 року через село Дубники (розташоване між Білином та Володимиром–Волинським) їхав саньми поляк Юзік. Сани були в крові, а вигляд фірмана страшний. Він зупинився біля хати Степана Кузьмицького, підкликав його і сказав: «Заради Бога, тікайте, бо як не сьогодні вночі, то завтра вас, українців, усіх переб’ють». Він коротко розповів, які розправи бачив за попередні дві доби, і ще раз закликав тікати. У ту ніч українці покинули село.

Коли поляк Ясько Краков’як почав ганятися за Зосею Кузьмицькою, яка навідалася в Дубники, щоб узяти харчів, і хотів її убити, за дівчину заступився інший — Горячий: «Ясю, що тобі зробив Кузьмицький, що ти хочеш забити його дитину? Ти ж танцював із нею. Не руш, хай живе…»

Завдяки заступництву дівчині вдалося втекти і вижити.

Ці та інші факти про події польсько-українського протистояння ви можете прочитати в книжці Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944».

Андрій БОРКОВСЬКИЙ.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.