Україна віддала себе одній людині — ​Зеленському - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.95 € 30.40
Україна віддала себе одній людині — ​Зеленському

За партію «Слуга народу» проголосувало близько 6 мільйонів 300 тисяч виборців. А ось «Радикальній партії Олега Ляшка» понад 581 тисячі підтримки виявилося замало: він перший непрохідний — ​4,01% і 6-те місце в перегонах.

Інфографіка pravda.com.ua.

Україна віддала себе одній людині — ​Зеленському

Результати парламентських виборів 2019 року демонструють, що Україна сьогодні ще далі від моделі парламентсько–президентської республіки, ніж 2010 року, коли Конституційний Суд створив для Віктора Януковича можливість повернутися до президентсько–парламентської форми правління

Але різниця є відчутною. 2010 року Віктор Янукович узурпував владу. У 2019–му все сталося завдяки волі народу, без будь–якої узурпації і конституційних змін. Громадяни України переважною більшістю проголосували не за партію «Слуга народу» — ​такої партії досі насправді і немає. Вони проголосували за персональну відповідальність однієї людини — ​Володимира Зеленського.

Це означає, що самі громадяни не сприймають державу як інструмент балансу регіональних, політичних, соціальних інтересів. Вони не хочуть самі брати активну участь у розбудові держави через своїх обранців у парламенті. Вони не усвідомлюють глибини накопичених протиріч, які можуть бути вирішені тільки у вільній парламентській дискусії. Всю відповідальність за вирішення цих протиріч, за ухвалення необхідних рішень, за зміни в країні вони покладають на одну людину. І в цьому сенсі ставлення українців до своєї держави набагато більшою мірою нагадує ставлення росіян чи білорусів, ніж ставлення поляків або чехів.

Однак відмінність української моделі держави від російської і білоруської закладено насправді не тільки в Конституції, а в самій суті функціонування суспільств у трьох сусідніх країнах. Росіяни й білоруси здатні зберігати багаторічну довіру до своїх лідерів, що б ті не робили — ​тому що ототожнюють їхні режими із самими державами. Довіра українців до Володимира Зеленського сьогодні виглядає як довіра до власних надій на краще майбутнє. Українцям не потрібен парламент, не потрібна дискусія, не потрібна власна участь у житті країни тільки тому, що вони вірять: це краще майбутнє скоро настане.

Ставлення українців до своєї держави набагато більшою мірою нагадує ставлення росіян чи білорусів, ніж ставлення поляків або чехів.

Найважливішим у цьому сенсі є не сам момент голосування 2019 року. Найважливішою стане реакція українців на розуміння ними того простого факту, що ніяке краще майбутнє і кардинальна зміна ситуації їх у найближчі роки не очікує.

Саме тут на нас і чекає головна розвилка в розвитку країни. Або більшість нації вирішить слухняно закрити на це очі, щоб не зізнаватися самим собі в силі ілюзії, в якій перебувало суспільство — ​і тоді ми отримаємо авторитаризм білоруського зразка, авторитаризм бідних, якими буде управляти невелика група ситих «слуг» на чолі з вождем нації. Або ми знову повернемося до звичного українського стану недовіри до будь–якої влади, узгодження інтересів, посилення ролі суспільства і парламенту. І тоді нам доведеться у прискореному порядку надолужувати ті можливості, які були упущені за час одноосібного правління країною.

Віталій ПОРТНИКОВ,
публіцист, письменник і журналіст, член українського ПЕН–клубу, у колонці для сайту espreso.tv

 

Пряма мова

Мирослав ГАЙ,
волонтер, пояснює, чому знову буде майдан:

Тепер ми бачимо стоматологів, фотографів, артистів, співаків у Раді. У парламент пройшли весільний фотограф Зе, стоматолог ЗЕ, тамада і всі їхні знайомі по «95 кварталу»… Вони легалізують домовленості (про здачу України Росії. — ​Ред.), а потім їх знесуть.

На жаль, зайдемо в ЄС трохи куцими, та це вибір наших громадян. Головне — відстояти Одесу, Дніпро, Херсон. Хотілося б Миколаїв, Запоріжжя та Харків… Але, коли чесно, я б боровся за кожне місто та село України, не дивлячись, як вони проголосували: і за землю, і за інфраструктуру, і за душі людей.

 

Олександр ТУРЧИНОВ,
екссекретар РНБО, вражений високим відсотком, який здобули на парламентських виборах відверто проросійські партії:

На превеликий жаль, це є свідченням того, що значна частина наших співгромадян готова обміняти свободу та відповідальність на сите і затишне рабство. Їх не навчила історія нашої країни та всього людства, що ситого і затишного рабства не буває. Раби завжди нужденні, биті та приречені на знищення.

 

Зоя КАЗАНЖИ,
блогер, про впевнену перемогу «Слуги народу»:

Серіали + ютуб = перемога будь–кого. Саме такою є ця проста формула перемоги в сучасних перегонах…

Можна скільки завгодно ображатися на «народ, який понавибирав», але не можна ігнорувати все те, що з цим народом відбувалося протягом найновішої історії. На людей «забивали» всі. От і отримали. Це, звісно, нічого не виправдовує. Але хоч якось пояснює.