У Небесному легіоні Ярослава служитиме разом із татом… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.72 € 26.32
У Небесному легіоні Ярослава служитиме разом із татом…

Волинь-нова

У Небесному легіоні Ярослава служитиме разом із татом…

У родину Никоненків горе постукало у двері вдруге. У 2015 році на Донбасі внаслідок обстрілу російськими окупантами з «Градів» Трьохізбенки загинув глава сімейства Сергій, а 15 жовтня 2019-го снайперська куля не залишила шансів вижити його 36-літній доньці. Вона пішла продовжувати справу батька-Героя, нікого не повідомивши. Про те, що Ярослава служила на передовій, найближчі люди — ​мама із сестрою — дізналися від командира 101-ї бригади охорони разом із трагічною звісткою

Прикривши собою ящик набоїв, уберіг не одне життя

— Сергій Никоненко рано залишився без батьків, а дідусь із бабусею, з якими ріс, так бідно жили, що хлопець сам попросив їх віддати його до інтернату. У молодому віці він потрапив в автомобільну аварію, під час якої зазнав перелому хребта, важкої травми голови. Не міг рухатися. Операція йшла за операцією, а лікарі нічого обнадійливого не обіцяли, — ​розповів історію життя чоловіка журналіст Юрій Бутусов.

Такими запам’ятаються Ярослава і її  батько Сергій Никоненки.
Такими запам’ятаються Ярослава і її батько Сергій Никоненки.

 — Але воля Сергія виявилася сталевою: він боровся за життя в безнадійних умовах: спочатку повзав на руках, потім почав підніматися, ходив на милицях, згодом — ​із палицею. І сталося справжнє диво — ​він знову пішов, — ​зазначив військовий експерт.

Потім Сергій Никоненко здобув вищу освіту, обрав професію інженера-геолога, котра вимагає максимальних навантажень. Він багато років працював у Росії — ​і знову здивував усіх: його дух був набагато сильніший за тіло.

— У тайзі чоловік отримав навички виживання в дикій природі, навчився стріляти без промаху. Повернувшись в Україну, в рідний Миргород, відкрив свою справу — ​все робив своїми руками: розводив рибу, завів пасіку та створив невелику свиноферму — ​спав по 3–4 години, щоб забезпечити близьких. Та найголовніше його надбання — ​міцна і любляча сім’я, якої в дитинстві не мав і про яку він дуже мріяв, — ​розповідає Юрій Бутусов. Сергій брав усе близько до серця, тому до 51-го року він переніс інфаркт та інсульт. І навіть зі слабким здоров’ям продовжував працювати.

Коли в країну прийшла війна, Никоненко, ветеран Афганістану, не міг залишатися в тилу. Він із перших днів конфлікту на Донбасі почав збирати допомогу для армії, все привозив на своїй машині, чергував на перших блок-постах. Обидві дочки Сергія Никоненка — ​старша Ярослава і молодша Богдана — ​обожнювали батька. Дівчата отримали від нього чимало вмінь, були з дитинства загартовані, вміли виживати в природі, мали бійцівський характер. Тож і не дивно, що доньки підтримували батька у його волонтерській діяльності.

Безжальний ворог бачив у приціл своєї зброї обличчя цієї дівчини. 

— Влітку 2014-го чоловік домігся, щоб його взяли бійцем у 24-й батальйон «Айдар». На фронті були вкрай необхідні артилерійські розвідники і коригувальники, а Никоненко блискуче розбирався в геодезії і працював із бусоллю, далекоміром і картою, — ​інформує Бутусов.

У Ярослави росла дочка — ​вона тоді не могла їздити на фронт, допомагала в тилу. А Богдана супроводжувала батька у всіх поїздках і разом із ним влаштувалася на службу в санітарний взвод.

Никоненко брав участь у багатьох боях, користувався великою повагою. 18 січня 2015-го після 3-ї години ночі кілька снарядів поцілили в приміщення сільської школи. 52-річний солдат-доброволець прикрив собою комплекти набоїв, чим уберіг не одне життя. Сам зазнав важких поранень, помер у лікарні міста Щастя. З ним прощалися в Києві на Майдані Незалежності та в Миргороді. Після похорону, на який прийшли тисячі людей, обидві його дочки пішли в армію…

Нелюд розумів, що, натиснувши на курок, обірве життя молодої жінки

У Ярослави Никоненко росла дочка, тож рідні благали її повернутися з війни, і вона таки на кілька років залишила службу. Як зазначає Юрій Бутусов, Ярослава — ​тверда і непохитна патріотка України, за духом справжній воїн. Щомісяця вона публікувала у себе списки загиблих у бою за місяць українських воїнів. Брала участь у церемонії вшанування пам’яті героїв, полеглих під Іловайськом. Публікувала історії живих і загиблих героїв, розповіді про бойові операції.

А рік тому молода жінка вирішила відновити службу. Спершу була в елітному Президентському полку, а потім — ​у 101-й бригаді охорони Генштабу. У вересні поїхала на Схід, та від рідних це ретельно приховувала. 15 жовтня снайперська куля вцілила в 36-річну захисницю.

«Безжальний ворог бачив у приціл своєї зброї обличчя цієї дівчини. Нелюд розумів, що натиснувши на курок своєї зброї, обірве її життя. Цей постріл він таки зробив. Ярослава віддала найдорожче, що є в людини, — ​життя для захисту своєї держави», — ​сказав т. в. о. командира 101-ї охорони Сергій Малахов. — ​Життєрадісна і доброзичлива, вона за роки служби у війську стала прикладом дисциплінованості та жертовності. Такою її запам’ятали побратими».

Про те, що жінка на Сході, родина не підозрювала

— Ми думали, що вона працює бухгалтером у мережі ресторанів, — ​зізнається Богдана. — ​Де зараз Ярослава, знали декілька її подруг, яким повідомила про плани повернутися через кілька місяців. Забрати до Нового року доньку на свята, як завжди це робила. Найважче було сказати про смерть Ярослави мамі. Другий раз повідомити їй, що війна знову забрала когось із нашої сім’ї, важко, — ​плаче сестра, яка теж, до речі, військовослужбовець.

Він боровся за життя в безнадійних умовах: спочатку повзав на руках, потім почав підніматися.

Минулого тижня в Києві та Миргороді, де проживала родина патріотів, попрощалися з Ярославою Никоненко. Під час загальноміської громадської панахиди земляки стояли на колінах.

— Це подвиг, який треба вивчати в школах і пишатися, це величезна честь, що такі люди живуть серед нас.

Поховали Ярославу на Алеї Героїв Миргорода поруч із батьком. У неї залишилися 13-річна донька, яку просять підтримати фінансово: карта допомоги у ПриватБанку — ​5168 7427 1943 9899, Никоненко Богдана Сергіївна, сестра, військовослужбовець ЗСУ.