Щоб школа у Квітневому квітла ще багато років - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.20 € 26.81
Щоб школа у Квітневому квітла ще багато років

Директор школи і голова сільської ради – поруч у роботі і житті.

Фото Лариси ЗАНЮК.

Щоб школа у Квітневому квітла ще багато років

У переддень осінніх канікул у навчальному закладі села з весняною назвою, що входить до Щуринської сільради Рожищенського району, влаштували прибирання території. Бо треба дітей привчати до роботи, пояснює директор, і щоб шанували працю інших

На подвір’ї велетенські дерева поcкидали листя — ​є що прибирати. Василь Іванович Луців тут директорує з 1981 року. Перше місце роботи і єдиний запис у трудовій книжці: «Прийнято на посаду вчителя фізкультури і трудового навчання», а 1985-го — ​«Переведено на посаду директора». З майбутньою дружиною Євгенією Іванівною, математиком за фахом, закінчивши Дрогобицький педінститут, потрапили сюди за розподілом.

 

Важко було звикати, хотів відпрацювати три роки й вертатися на рідну Львівщину, в село Гірське. Але тут одружився, житло побудували просто через дорогу від роботи, поряд церква, Будинок культури — ​всі блага. Так і залишився. Днями й 60-ліття відсвяткував.

Дві парти для двох учнів нової української школи.
Дві парти для двох учнів нової української школи.

 Школа в Квітневому малокомплектна — ​на 26 дітей припадає 13 учителів, але кожен предмет тут викладає фахівець. Наприклад, англійської й німецької навчає педагог, який знає ще й італійську та польську. Коли голова колгоспу Андрій Максимов 30 років тому будував цей начальний заклад, то розраховував на 120 учнів, але найбільше їх було 80. Бо колгосп розпався і люди роз’їхалися в міста.

 

Школа затишна. Сільська рада виділяє кошти на ремонт. Кабінети тематичні (у кабінеті історії — ​подарований першим випускником школи Олександром Майструком прапор з війни), комп’ютерний клас, де монітори хазяйновито накриті тканиною.

 

Спортзалу, правда, немає, але то не біда — ​діти стрибають класики просто на коридорі, а теплої пори — ​на вулиці. Є внутрішні туа­лети, підведена вода до умивальників, хоч старого «мийдодира» теж не викидають — ​страхуються. Заклад один із небагатьох, що опалюються електрикою. Цього року перерахували витрати і вийшло, що це дешевше, ніж газове опалення в інших школах, і кочегарів не треба. А при 20-градусному морозі система витримує до трьох діб. Одна проблема — ​мало в школі дітей.

 

Директор із сільським головою вже задобрюють переселенців зі Сходу, знайшли одним таким з двома дітьми й житло недороге. «Мусимо втриматися будь-якими методами, бо школа для села — ​це все», — ​каже мудрий менеджер-директор. Він здатний заради дітей на все: випросив в управлінні дві кольорові парти для першокласників, яких цього року лише двоє, тому їм «не положено» користуватися благами нової української школи. «А хіба ж вони винні, що їх не п’ятеро?» — ​ставить риторичне запитання Василь Іванович.

Такі кумедні класики можна грати просто на коридорі.
Такі кумедні класики можна грати просто на коридорі.

 У його кабінеті на почесному місці — ​портрет Антона Макаренка, який виховував працею. «Дотримуєтеся його педагогіки?» — ​запитую. І одразу чую впевнене директорське: «Так, вчимо працювати і самі трудимося нарівні з дітьми. Я перший стаю до роботи, діти загрібають, а я вожу листя тачкою», — ​пояснює Василь Іванович процес трудотерапії.

В оточенні могутніх ясенів і якихось невідомих хвойних гігантів, під захистом Покровської церкви… Чи все ж вистоїть школа? Хоч їй тільки 30 літ, та освітні реформи взяли жорсткий курс. І якщо наступного року раптом не набереться 25 учнів, який буде наказ? Директор відволікає від цих думок. У кількох метрах від школи — ​унікальний пам’ятник учасникам Брусиловського прориву.

 

28 липня 1916-го у цих місцях був страшний бій біля річки Стохід, там полягла в болоті чи не вся царська гвардія. Снаряди у торфовищах ще й досі вибухають у спеку. Аж посушливого літа 1933-го селяни позбирали кістки полеглих на болоті й похоронили у спільній могилі, а за склом повкладали черепи, як свідчення масового поховання. У 2010-му директор школи із сільським головою вирішили замурувати ті черепи, щоб діти не лякалися. Коли взялися до роботи, то знайшли пляшку з листом із минулого, в якому описано, що тут поховані рештки 320 воїнів царської гвардії. Тож наші сучасники вклали в ту пляшку й послання від себе — ​пояснили нащадкам, чому втрутилися.

Хочеться, щоб наступним поколінням залишалася гарна історія. І школа щоб не стала закинутим пам’ятником у ній, а повнилася дитячим галасом і через століття. А для цього потрібно, аби в селі народжувалися дітки і щоб робота була в їхніх батьків.

 

ВАсиль Луцюк сподівається, що школа в Квітневому квітнутиме.
Василь Луцюк сподівається, що школа в Квітневому квітнутиме.

 

Віковічні дерева біля школи й храму.
 

Свято-Покровська церква -сусідка школи.

 
Директор школи Василь Луцюк та голова Щуринської сільради Василь Карпюк.
Директор школи Василь Луцюк та голова Щуринської сільради Василь Карпюк.

 

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.