Про журавичівську мінеральну воду та грязь знали і за межами Волині - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.72 € 26.32
Про журавичівську мінеральну воду  та грязь знали і за межами Волині

Алла Гонтар виношує багато ідей і старається, щоб вони реалізувалися.

Фото Катерини ЗУБЧУК.

Про журавичівську мінеральну воду та грязь знали і за межами Волині

А ось в останні два десятиліття місцевий санаторій занепав. Хіба хтось приїде до джерела і набере водички, переконавшись, яка вона помічна. У голови Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Алли Гонтар є свої ідеї, як зробити, аби «золото, на якому сидимо, служило людям»

«Збудувати санаторій за кошти держави — це утопія»

Журавичівська здравниця має давню історію. Адже ще за Польщі тут був курорт для панів та офіцерів. Після війни він не працював. І лише в 1970–х роках його було відновлено завдяки колишньому начальникові об’єднання «Волиньліс», заслуженому лісівникові України Дмитру Телішевському. Тут створили відомчий санаторій–профілакторій. На жаль, коли наприкінці 1990–х у країні почалася криза, здравниця знову занепала.

Колись ці приміщення приймали пацієнтів здравниці.
Колись ці приміщення приймали пацієнтів здравниці.

Алла Гонтар, яка виросла в Журавичах, про цей санаторій знає не з чуток. Ще в 1998 році, як пригадує, він діяв, і вона, студентка Луцького педагогічного училища, влітку тут підпрацьовувала — була вихователькою. Взимку здравниця приймала дорослих, а влітку — дітей, зокрема і з чорнобильської зони.

Поки що роблять аналіз води в спеціалізованій лабораторії міста Одеси. Коли будуть результати і вміст радону ідтвердиться, то плануємо відкрити невеличке виробництво з виготовлення води на реалізацію.

— Зараз санаторій перебуває на балансі Колківського лісгоспу, — каже Алла Гонтар, — тобто має власника, якому, здавалося б, і вирішувати його долю. Але це «вирішення» надто затягнулося. У такому випадку радонове джерело, яке належить народу, можна і потрібно використовувати, як і грязі. У мене є ідеї з цього приводу. Я шукаю інвестора (і він нібито вже є). Поки що роблять аналіз води в спеціалізованій лабораторії міста Одеси. Коли будуть результати і вміст радону підтвердиться, то плануємо відкрити невеличке виробництво з виготовлення води на реалізацію. Цим самим і робочі місця створимо, і буде поштовх до того, що ми зможемо показати, яке в нас багатство, — гріх ним не скористатися і не збудувати санаторій.

Алла Гонтар реально оцінює ситуацію в країні. Вона каже:

— Я розумію, що держава, яка воює, не дасть потрібних коштів, бо це не мільйон і не десять мільйонів гривень.

Тому то два роки тому сільський голова стала партнером Луцького національного технічного університету в написанні проєкту (у цьому виші є досвідчена група, яка й була залучена до роботи на чолі з ректором Петром Савчуком). Два етапи вони виграли, а на третьому їх «зрізали», як висловилася Алла Анатоліївна. Це був тристоронній проєкт (Україна—Польща—Білорусь). Мова йшла про мільйон 100 тисяч євро, якби він переміг у конкурсі.

Підприємливі люди, щось будуючи, планують хоча б за п’ять років окупити затрати. Санаторій таких швидких грошей не дасть — аби за 20 літ пішли прибутки. І 

— А без грошей Євросоюзу, — переконана Алла Гонтар, — санаторій не збудувати. Якщо про інвесторів говорити, які б могли зацікавитися журавичівською мінеральною водою і грязями, то вони теж сюди не поспішають. Бо підприємливі люди, щось будуючи, планують хоча б за п’ять років окупити затрати. Санаторій таких швидких грошей не дасть — аби за 20 літ пішли прибутки. І то треба, щоб у країні була стабільна ситуація. Знаєте, я, мабуть, неправильний голова: тверезо оцінюю ситуацію і кажу людям не те, що вони хочуть почути, а те, що є насправді. Коли б вдалося виграти в Євросоюзу солідну суму, тоді відбудова санаторію стала б реальною. А спорудити його за кошти держави — це утопія. На Волині є здравниці, які потребують чимало вкладень, то навіщо, як нам говорять, плодити об’єкти, а потім ламати голову, як їх утримувати.

«Сільська рада могла б поборотися за кошти Євросоюзу»

Є ще одна ідея, реалізація якої, на думку Алли Гонтар, могла б порятувати ситуацію.

Лісівники вміють творити красу.
Лісівники вміють творити красу.

— Ми хотіли б, щоб санаторій передали в комунальну власність територіальній громаді, — каже вона. — Це питання вже порушувалося під час написання згаданого проєкту. Петро Савчук зустрічався з керівництвом Колківського лісгоспу. І отримав відповідь: згідно із законодавством оздоровчі лікувальні корпуси не передаються територіальній громаді і не міняють цільового призначення. І ми погодилися з цим. Та коли я краще вивчила закони (Алла Анатоліївна недавно закінчила Національний юридичний університет у Харкові за програмою «Юрист у сфері місцевого самоврядування. — Авт.), ознайомилася з документами, то не знайшла там слова «санаторій». Значаться «будівлі для обслуговування Колківського лісництва». Тому то ми і хочемо вдруге спробувати і все таки просити про передачу санаторію територіальній громаді. Це ж 20 років лісівники нічого не робили. Тож будемо наголошувати на цій бездіяльності, щоб взяти здравницю в комунальну власність. Що це дасть? А те, що сільська рада — не прибутковий орган (на відміну від лісгоспу), і вона може брати участь у боротьбі за європейські гранти. І я, як кажуть, б’ю на це: раз оздоровчого закладу нема, то ми можемо претендувати на те, аби забрати землю в постійне користування. А то виходить, що ні собі, ні державі, ні людям, які тут живуть, природне багатство не служить.

Вирішення цього питання, на думку Алли Гонтар, розв’язало б руки — можна було б пропонувати проєкт, і, дай Бог, на нього звернули б увагу відповідні інстанції, побачивши, що на нашій території є цілюще джерело. І, до речі, не одне.

«Є ідея і на ближчу перспективу — поки нема фінансування з ЄС»

Алла Гонтар вважає, що відродити санаторій — це збудувати гарний сучасний корпус. А вже біля нього можна було б і кемпінговий майданчик зробити — хтось приїхав би сюди, щоб скористатися цілющими властивостями води. А жити, міг би, наприклад, у своєму вагончику чи найманому житлі, або в старому приміщенні, де було б обладнано і дешевші номери. Оскільки гаманець у всіх різний, то і лікування має бути різновартісне. Головне, щоб воно було доступне.

У цьому житловому будиночку на території недіючого санаторію  і сьогодні живе колишній його працівник.
У цьому житловому будиночку на території недіючого санаторію і сьогодні живе колишній його працівник.

 У той же час Алла Анатоліївна має ідею і на ближчу перспективу, оскільки кошти Євросоюзу — поки що щось примарне. І цю ідею вона не просто виношує, а все робить, аби швидше можна було її реалізувати.

— Коли ми зведемо нову амбулаторію в Журавичах (будівництво її має початися вже в цьому році), — розповідає вона, — то старе приміщення вивільниться, і його можна буде віддати під мініздравницю. Лікар лучанин Олег Кальчик, який колись працював у санаторії, пристає на мою пропозицію. Мінеральну воду, грязі, згідно із законодавством, ми маємо право брати безкоштовно. А коли ця мініздравниця запрацювала б, то знайшлися б і підприємливі люди, які б готель вибудували для приїжджих пацієнтів.

…Із сільським головою Аллою Гонтар ми їдемо туди, де серед сріблястих сосен (лісівники вміють красу творити) стоять порожні будівлі — у них колись була їдальня, спальний корпус… Кілька років тому ще доглядали територію, обкошували, а тепер і до цього руки не доходять. Ідемо до джерела, набираємо радонову воду у пляшку. Пробуємо, яка вона концентрована — пити можна, лише відповідно розбавивши.

Алла Анатоліївна розповідає, що бувала тут і в дитинстві — провідувала маму чи бабусю, коли вони лікувалися в здравниці. А ще пригадала, що у 1980–х був розроблений проєкт: з другого боку Журавичів, під лісом, планувалося збудувати санаторій на 1000 ліжко–місць. Збудували лише велику електропідстанцію для цієї майбутньої здравниці, і все з розвалом Союзу заглохло. Алла Гонтар, маючи не одну вищу освіту, зараз вчиться в Національній академії державного управління при Президентові України. Свого часу вона з великим бізнесом справлялася — була засновником та директором українсько–німецького ТзОВ «ЕВА». А прийшовши у 2015–му на посаду голови сільської ради, подбала, щоб у всіх трьох селах був швидкісний інтернет, вуличне освітлення, щоб Журавичі мали гарний садочок. Знаючи це, уже проймаєшся вірою в те, що й ідея зробити так, аби журавичівська цілюща вода служила людям, стане реальністю. 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.