Гетьман, маючи 65 літ, по вуха закохався у свою похресницю - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.50 € 26.26
Гетьман, маючи 65 літ, по вуха закохався у свою похресницю

Юна Мотрона Кочубей – та , що заволоділа серцем Івана Мазепи.

Фото wikipedia.org.

Гетьман, маючи 65 літ, по вуха закохався у свою похресницю

Особисте життя Івана Мазепи, який 25 липня 1687 року став гетьманом України, завжди цікавило істориків. Кінець ХХ — початок ХХІ століття відзначився появою значної кількості наукових студій, присвячених його життю та діяльності

З них бачимо, що це був не лише посадовець, провідник українського народу, а й звичайний чоловік. Хоча, можливо, і не такий звичайний. Вважається, що він був палким коханцем. Як виявилося, у Мазепи було досить багато недоброзичливців. Вони і поширювали про нього усілякі побрехеньки.

А втім, гетьмана запам’ятали не тільки як ловеласа, але і як хорошого сім'янина. У шлюбі з вдовою Ганною, у якої було 2 дітей, Мазепа прожив 35 років — до самої її смерті. І навіть після цього не перестав турбуватися про своїх пасинків.

Мусіли б ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і прокляття.

Особисте життя Івана Мазепи тісно пов’язане з постаттю Василя Кочубея, його кумом. Гетьман у 65–річному віці по вуха закохався у свою похресницю. Мазепа волів із нею оженитись у 1704 році. Старий Кочубей і чути про це не хотів. Не кажучи про різницю у віці, православна церква забороняла шлюби між хресним батьком і похресницею. До сьогодні збереглися сповнені ніжності та любові листи Івана Мазепи до Мотрони Кочубеївни. Пропонуємо увазі читачів найцікавіші з них:

«Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб’язно».

«Зажурився я, почувши од дівки таке слово, що Ваша милість зазле на мене маєш, бо Вашу милість при собі не затримав, але відіслав додому; уваж сама, що б з того виросло. Перша причина: щоб твої родичі по всім світі розголосили, що «взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці». Друга причина: що, тримавши Вашу милість у себе, я б не міг жадною мірою витримати, та й Ваша милість так само; мусіли б ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і прокляття, щоб нам з собою не жити. Де б я на той час подівся, і мені через те Вашу милість жаль, щоб потім на мене не плакала».

«Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала. І повторно і постократно прошу, признач хоч на одну хвилину, коли маємо з собою бачитися для спільного добра нашого, на яке сама ж перед цим зволила була, а поки те буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу».

«Моє серденько! Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями. Посилаю тепер до Вашої милості Мелашку, щоб про все розмовилася, а Ваша милість не стережись її ні в чому, бо вірна є Вашій милості і мені у всьому».

«Моє серце коханеє! Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець цього може бути, а особливо при такій злості та заїлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду».

«Моє серденько! Тяжко болію від того, що сам не можу з Вашою милістю просторо поговорити, щоб на відраду вчинити Вашій милості в теперішнім смутку; чого Ваша милість од мене потребуєш, скажи все сій дівці; нарешті, коли вони, прокляті твої, тебе цураються, іди в монастир, а я знатиму, що на той час з Вашою милістю чинити, що потрібно, і повторно я пишу, ознайми мене, Ваша милість».

Марина ЛУГОВА.

Джерело uk.wikipedia.org/wiki.