Знаменитий актор Петро Панчук влітку був… музикантом на чотирьох весіллях! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.72 € 26.32
Знаменитий актор Петро Панчук влітку був… музикантом на чотирьох весіллях!

Ми й не знали, що коли Петро Фадейович грав на трубі в ролі Возного у «Наталці Полтавці», то це було авторське виконання, а не підлаштований запис.

day.kyiv.ua

Знаменитий актор Петро Панчук влітку був… музикантом на чотирьох весіллях!

Цьогорічна відпустка народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Петра Панчука перед початком святкування 100-ліття головної сцени країни, що відкривалося виставою Івана Франка «Перехресні стежки», здавалося, нічим не відрізнялася від попередніх. Туга за батьківщиною поглиблювалася з наближенням театральних канікул, не раз він подумки летів до рідної хати, ходив босоніж Лобачівкою, уявляв зустрічі з односельцями, розмову з ними про новий спектакль

Імпровізував на сцені, бо … зламав ногу

Кажуть, якби знав, де впадеш, то подушку підклав би… Петрові Фадейовичу на думку спала ця народна мудрість.

 

 …Театральний сезон ще був у розпалі. Петро Панчук грав Гарпагона у виставі Жана Мольєра «Скупий» на сцені столичного драматичного театру імені Івана Франка. Був, як завжди, щирим у кожному слові, погляді, подиху. В одну з таких секунд, різко повернувшись, відчув пекучий біль у нозі. Звісно, публіка не помітила, а актори зауважили несподівану імпровізацію в монологах і динаміці головного персонажа.

Кожен крок Петра Панчука на рідній Горохівщині цього літа фіксували столичні кіношники на чолі з продюсеркою Оленою Семак. Проєкт називається «Деміург».

Дні з ногою у гіпсі пану Петрові видавалися безкінечно довгими…

— Оце так буває, як забуваєш, скільки років маєш і поспішиш, — ​віджартувався тоді Петро Фадейович, зауваживши: —Зате маю чимало часу, щоб повернутися подумки в молоді роки. Чекав літа, мріяв пройтися по батьківській землі хворою ногою. Здавалося, зцілення настане швидше через дотик до неї.

«Молитися тепер маємо сильніше»

Петро Панчук перед поїздкою додому, на Горохівщину, відчував тривогу. Саме тоді громада села робила перші кроки до Православної церкви України, тож воно зустріло земляка насторожено. Про свої почуття актор розповів так:

— Я помітив, що люди стали говорити тихіше й озиратися. Ділився з односельчанами своєю думкою, працював завжди не для китайців чи німців, а для українців, хоча за особливі заслуги перед Україною, за які отримав звання «народний», заробив місячну надбавку до пенсії 400 гривень.

Петро Панчук із керівником аматорського театру районного народного дому «Просвіта» Валентиною Гриб.
Петро Панчук із керівником аматорського театру районного народного дому «Просвіта» Валентиною Гриб.

 — Мене мало розуміли навіть тоді, коли свої погляди я мотивував знанням напам’ять 15 вранішніх молитов перед вірянами, які не знають жодного рядка молитви «Вірую…», що ревно ходжу до церкви 20 років поспіль і щоліта на велосипедах із дружиною Людмилою їздимо в Почаїв, — ​каже Петро Панчук. — ​Брав молитовник і йшов до лісу. Тиша зосереджувала, і мені здавалося, що щось чи хтось наче розірвав духовний зв’язок сучасників із нашими дідами-прадідами. Заспокоївся тоді, як зрозумів: якщо маємо цю ворожнечу, то заслужили таке випробування через те, що мало ходили на Божі служби, вірили, поважали одні одних, що тепер мусимо більше молитися, бо Господь неодмінно спитає, чи не дарма потривожили Його, вибираючи церкви…

Після тріумфу… тиша

Літні дні відцвітали. У Лобачівці темна ніч заставала хліборобів у сільському клубі. Вкрай утомлені односельці, поспішаючи на репетиції «Балади про Степана», присвяченої авторові пісні-гімну Волині та збірки «Волинь моя» Степанові Кривенькому, працювали на сцені до сьомого поту. І 15 вересня, у день 27-ї річниці смерті Піснедара, на першому відкритому фестивалі-конкурсі вокально-хорового мистецтва «Волинь моя, краса моя» лобачівці феєрично відкрили велелюдне дійство, гостями якого були 27 колективів Волині. Одну з головних ролей у виставі грала дружина знаменитого актора — ​Людмила.

Петро Панчук планував гастролі в Польщі, інших країнах… А якось його друг дитинства Олександр Цісарук попросив… зіграти на весіллі.

«Це навіть щось більше, як театр»

Виявляється, актор Петро Панчук — ​хороший музикант. Дружив із трубою ще з дитинства. Особливо прикипів душею до інструмента, коли служив у 1972 році в оркестрі штабу Чорноморського флоту в Севастополі. Мріяв, що після повернення з армії буде не лише, як тато, грати на весіллях, а й створить у Лобачівці духовий оркестр.

Цю мрію юнак постійно виношував у серці: купував нотні зошити і навіть після найважчих солдатських буднів не лінувався переписувати в них ноти маршів, танго, вальсів… Протягом двох років їх назбиралося так багато, що частину довелося надсилати додому поштою.

Час, звісно, вніс корективи у життя, та вміння грати на трубі й досі слугує знаменитості. Не здивувався, коли 7-річний синочок Серафимко виявив бажання опанувати блокфлейту. І доки малий у столиці на уроках музики пробував утрапити у свої перші нотки, цього літечка його зірковий татусь завзято відіграв у селах Горохівщини чотири весілля. Був затребуваним і в духовому оркестрі горохівчан у День Незалежності України, на обжинках у Воютині.

Знані на Волині музиканти з Лобачівки —Тарас Гриб, Олександр Шепшелей із сином Богданом, Іван Якушик зі Смоляви, з якими грати в ансамблі Петру Панчукові запропонував Олександр Цісарук, радо прийняли нового трубача у свій музичний гурт.

— Весілля — ​це навіть щось більше, як театр, це живий зв’язок із душею народу, — ​каже митець.

Кожен крок Петра Панчука на рідній Горохівщині цього літа фіксували столичні кіношники на чолі з продюсеркою Оленою Семак. Проєкт називається «Деміург». Зйомки фільму відбуваються за підтримки Українського культурного фонду. Та вони не заважали пану Петрові займатися сільською працею: згрібати хмелиння, клепати косу...


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.