Політика 03.01.2020, 15:05

«Нам треба бути єдиною країною щодня – це має стати нашою національною ідеєю» (Відео)

Новорічне привітання Президента України Володимира Зеленського

«Дорогі українці!

Зазвичай у новорічному привітанні нам розповідають про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни. Одним словом, переконують, що насправді ми почали жити краще, просто поки що ви цього не помітили. І тому дуже часто під час звернення глави держави ми вимикаємо звук. Чекаємо, поки він закінчить свою казку, щоб нарешті перейти до шампанського, канапок зі шпротами та олів’є.

Сьогодні буде інакше. Давайте сьогодні кожен чесно відповість сам собі на важливе питання: хто я? Президент України, успішний адвокат, звичайна домогосподарка, студент–філософ із Могилянки, агроном з Черкащини. Хто я? Колишній фотограф, який захищає країну на Сході? Колишній фізик, який миє посуд в Італії? Чи колишній хімік, який будує висотку в Новосибірську? Донецький лікар, який переїхав і відкрив власну практику? Чи вчитель з Луганська, який переїхав, два роки таксував і врешті повернувся назад? Хто я? Той, хто десять років живе за кордоном і любить Україну в інтернеті? Той, хто втратив усе в Криму та почав все з нуля в Харкові? Айтівець, який мріє втекти з країни? Чи полонений, який марив поверненням додому?

Хто я? Житель Франківська, який захищає свою рідну мову? Уродженець Гурзуфа, який береже материнську мову? Житель Берегова, який розмовляє своєю рідною мовою? Или житель Краматорска, который говорит на своем родном языке? Той, хто вивчив українську? Бо це нормально — знати державну мову. Чи той, хто не хоче цього робити? Хто я? Той, хто сплачує податки? Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Ліберал? Відмінник? Не дивився «Гру престолів»? Сангвінік? Веган? Козеріг? Не поступається місцем у метро? Донор крові? Відмовився від пластику? Це кожен із нас. Це українці. Такі, як є. Не ідеальні і не святі. Тому що просто люди. Живі. Зі своїми недоліками і «тарганами». Але в нашому паспорті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає рядка «патріот», «малорос», «ватник» чи «бандерівець». Там написано: «Громадянин України», який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні.

Давайте пам’ятати, що любити Україну — означає любити всіх українців, хоч би в якому куточку нашої країни вони народились.

То хто ж ми? 73%, які обрали Президента. 25%, які його не сприймають. Чи ті, хто не ходив на вибори? Ті, хто відзначає Різдво 25 грудня? Чи ті, хто сьомого січня? Хто знайомий 100 років? Чи ті, хто зустрівся 2014–го? Ті, хто зробив найбільший у світі літак і хто ставить заглушку замість ременя безпеки? Читаємо Жадана чи слухаємо МARUV? Дивимось «Іронію долі» чи «Сам удома»? Вболіваємо за «Динамо» чи «Шахтар»? Чи разом за Ломаченка та Усика. Ті, хто святкує 8 Березня? Чи навпаки вважає його пережитком «совка»? Ідемо в неділю до церкви чи нічого не робимо у суботу? Ми ті, хто каже: «Я тебе кохаю» или «Я тебя люблю»? Все це і є ми.

І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися? Відгородитися величезним парканом? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так? Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись, за кого на виборах голосували Шевченко або Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов щодо розмитнення автомобілів? І як Ступка або Биков ставляться до «нормандського формату»? Ми цінуємо їх за інше, бо цінуємо ми насправді інше.

Ми однаково раділи, коли наші вийшли на Євро. Однаково усміхаємось, їдучи рівною дорогою. Однаково радіємо народженню первістка. І неважливо — хлопчика чи дівчинки. Ми щасливі, якщо закохані — хоч у Слов’янську, хоч у Дрогобичі. І хрести на могилах наших солдатів що в Тернополі, що у Кривому Розі не змагаються в патріотизмі. А коли повернулись наші моряки та наші полонені, ми плакали від щастя всі: і україномовні, і русскоговорящие, і звичайна домогосподарка, і успішний адвокат, і Президент України.

У нашій історії чимало епізодів, що нас об’єднують. Та ми навчились бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково — це успішна квітуча країна, де немає війни; країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати.

Дорогі українці! У новому 2020 році я бажаю всім нам поважати одне одного, бути здоровими, мати достаток і багато приводів усміхатися. Бажаю всім гарно відпочити, виспатись, не переїсти і, звичайно, легкого та приємного запаморочення на ранок. Миру всім нам! Давайте пам’ятати, що любити Україну — означає любити всіх українців, хоч би в якому куточку нашої країни вони народились».

Пряма мова на продовження теми

Олег СЕНЦОВ, режисер, письменник, колишній політв’язень Кремля, про новорічне привітання Президента України Володимира Зеленського:

— У наступному році я бажаю Україні та її громадянам не тільки повернення в’язнів, але і найголовнішого. Того, без чого не можлива непоява нових полонених. Того, без чого не можлива непоява нових загиблих. Того, без чого не можливі повернення наших територій та прихід справжнього миру. Я бажаю усім нам одного — перемоги! Тому що без неї у нас немає майбутнього. Тому що без неї ми не будемо мати своєї країни. Тому що мені не байдужі назви вулиць, якими ходжу у своєму місті. Я хочу ходити проспектом Бандери, а не Сталіна.

Ірма ВІТОВСЬКА-ВАНЦА. Фото tsn.ua.

Ірма ВІТОВСЬКА-ВАНЦА, акторка театру і кіно, заслужена артистка України, продюсерка, громадська діячка:

— Для мене є різниця!!! І я знаю, хто я!

І знаю історію своєї країни! І знаю, що вона різна, але моя! І точно знаю яка!!!

І кордони, які і коли саме були… І мови, і діалекти, і говірки… і візерунки на вишивках, і міфи, і пісні… і трагедії, і здобутки…

Більше того, я знаю, які мови зникли і завдяки кому…

І я пам’ятатиму всіх, хто поклав і кладе голову за цю землю, за право бути і жити тут! На своїй землі!!!

Правда! Бути на її боці важко, але тільки на її боці! Тоді здобудеш Перемогу!!! Навіть якщо втративши життя! Бог з Правдою! З Богом!

Андрій СМОЛІЙ, український громадський діяч, політичний експерт, юрист–міжнародник, кандидат юридичних наук:

— Жодних державних символів. Ні прапора. Ні герба. Нічого не вказує, що це Україна. Правильно, бо для Зеленського України як національно цілісної системи координат не існує. Так само, до речі, як і для ДНР/ЛНР. Так само, як і для Кремля. «Привітання» чітко показує вектор руху України. І це «рускій мір». «Какая разніца». Використовується типовий кремлівський набір штампів, які покликані розвалити країну: «мова не важлива», «декомунізація — не важлива», «Герої не важливі», «історія не важлива».

Тобто, країна буде рухатися шляхом Новоросії, Малоросії та Росії-2. Фактично чітко простежується, що обраний рух до Білорусі-2.

Анатолій СТРІЛЯНИЙ. Фото agro-business.com.ua.

Анатолій СТРІЛЯНИЙ, публіцист та письменник:

— «Я зі своїми людьми припиняю українізацію України» — такий справжній зміст того, що почуло населення України в новорічну ніч від держпосадовця №1.

За суттю це є повноцінний, хоча й дещо замаскований державно–політичний маніфест.

У новітній історії України відкривається нова сторінка. Українству оголошено війну. Побачимо, чи готове воно до неї.

Яніна СОКОЛОВА, Фото mediananny.com.

Яніна СОКОЛОВА, журналістка, телеведуча, акторка, громадська діячка:

— КВК ніколи не обіграє КДБ. Чи ви думаєте, що вдасться задобрити, а потім хоп — і перехитрити сусіда? Ну… Путін не Юзік. Нємножка іной псіхатіп і мізки. Він розуміє тільки позицію сили. Заграванням ви тільки ганьбите себе і країну, 13 тисяч громадян якої цей пан ганебно вбив.

Щодо «какая разніца», як вулиця названа… і «хто ми?»… Якщо вам все ж однаково, то пропоную назвати вулицю Банкову, де ваш офіс — вулицею Бандери. Теж на Б. Какая разніца. Було б логічно зробити це сьогодні, у день народження Степана Андрійовича. (1 січня. — Ред.)