Дякуємо, що ви з нами!
Ну ось і 2020-й. Рік, коли у великих містах США повинна була остаточно зникнути друкована преса. Принаймні такий прогноз я почув рівно 15 літ тому у Франції, куди у складі групи журналістів їздив для «обміну досвідом», і з тих пір з інтересом чекав, чи це «пророцтво» збудеться...
На щастя, не справдилось. На вулицях Нью-Йорка і далі торгують паперовою версією найстарішої американської газети «Нью-Йорк таймс» та сотнями інших часописів
Більше того, на подив багатьох, останнім часом наклад друкованого варіанта 169-річної «Нью-Йорк таймс» почав зростати, чим дав надію газетярам у всьому світі, що тенденція до зменшення тиражів видань зупиниться і повернеться мода на старий добрий папір. На друковане медійне слово, яке роками напрацьовувало свої традиції й дух, завойовувало репутацію і ставало частиною історії багатьох родин. Усього того, чого не може дати ні інтернет, ні телебачення. Бо, хочеться вірити, газета удома на столі – це щось більше, ніж просто «інформація на паперовому носієві».
Людина з газетою під пахвою на вулицях європейських міст і сіл – не таке рідкісне явище, як в Україні.
…Після Франції у далекому 2005 році я знову потрапив за кордон аж тоді, коли Україна отримала безвіз. І одним з найбільших здивувань від європейських країн, зокрема Австрії та Італії, стало те, що там зберігається культура та традиція (я б навіть сказав – ритуал) читання друкованої преси. Звісно, що конкурувати з інтернетом і телебаченням газетярам стало важче усюди, в усьому світі вони затягують паски. Але от в італійській кафешці може не бути телевізора із безупинними музичними каналами, як це часто є у нас, зате зазвичай є купка газет «до кави» на спеціальному столику на видному місці. Людина з газетою під пахвою на вулицях європейських міст і сіл – не таке рідкісне явище, як в Україні.
Держава. Якщо у нас вона махнула рукою на пресу (пам’ятаєте відому заяву команди Зеленського, що їм не потрібні журналісти для спілкування з народом?), то західніше Бугу уряди підтримують і пошту, і редакції. Українські поштовики, які вибивають кошти навіть для доставки пенсії, із заздрістю говорять про своїх італійських колег, які отримали 130 мільйонів євро компенсації від держави для розповсюдження преси. А у Франції влада дотує усі (!) суспільно-політичні газети, включно із великою «Ле Монд». Для чого тамтешні уряди намагаються зробити пресу доступнішою та дешевшою? Бо усвідомлюють важливість максимальної кількості джерел інформації, важливість плюралізму, а не зомбування.
Роль медіа, хоч і «навиворіт», чудово розуміє й Росія, яка вводить свої танки лише після потужного пропагандистського обстрілу. В умовах інформаційної війни Москва не шкодує коштів, скуповуючи в Україні телеканали та газети, які себе непогано тут почувають. І зараз, на жаль, навпаки – під ударом швидше може опинитись якесь патріотичне видання, а не медведчуківське…
Ми, редакція, яка творить «Газету Волинь», «Цікаву газету на вихідні», місячники «Так ніхто не кохав» і «Читанку для всіх», сайт volyn.com.ua, можемо надіятись лиш на одне – на нашого читача. Власне, оцей великий вступ у кілька абзаців якраз і був для того, щоб із щирим словом вдячності звернутись до вас – тих, хто читає ці рядки. Хочеться сказати вам велике спасибі за те, що ми і далі разом з вами. За те, що маємо щастя продовжувати спільно вести літопис Волині. І онлайновий, і паперовий – той, який, як відомо, не вирубаєш і сокирою. За те, що в такі непрості воєнні часи викроюєте гривню і на газету. Дякуємо.
Тож перший наш редакційний тост у новому році – за вас, наших читачів! Будьмо!
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора «Газети Волинь»
