Від індійського хлопця їй дісталося велике серце…

— Даруйте, зараз я у Харкові, спілкуємося з фахівцями обласного центру Служби крові про формування Націо­нального реєстру донорів гемопоетичних стовбурових клітин, який необхідний для лікування онкологічних (і не тільки) захворювань кровотворної та імунної систем, — ​відгукнулася Наталія на телефонний дзвінок.

 Вона — ​у постійному русі, в щоденних клопотах, адже вважає, що мусить жити за двох: за себе і за індійського юнака Раві Давані, від котрого їй дісталося добре, щире, небайдуже серце. Напередодні 2020 року Наталія похвалилася гарно виданим незвичайним календарем «Мої чужі органи», у створенні якого брала активну участь. Спільно з активістами руху за транс­плантацію волинянка постійно відстоює інтереси людей, які потребують пересадки органів, їздить на конференції, допомагає в організації різноманітних акцій, що привертають увагу суспільства до болючої теми. Навесні вона разом із десятками волинян, які живуть із донорськими органами, садила сосонки на «Алеї життя» в Луцьку, ростуть її деревця як символ нового народження і у багатьох інших містах.

Один раз моє життя коштувало 100 тисяч доларів, і завдяки пересадці серця воно було врятоване. А тепер на місяць на ліки потрібно 25 000 грн. Моя пенсія 1564 грн. Отже, я собі за свою пенсію зможу купити лише 5 днів життя.

— В Україні тисячі хворих потребують транс­плантації органів. Не всім щастить зібрати кошти, дочекатися операції за кордоном. Тому так важливо вивести із тривалого застою цю галузь медицини. Я сама підпишу згоду на посмертне донорство, як це роб­лять у цивілізованому світі. Адже Богові потрібна наша душа, а не тіло, — ​казала Наталія Омельчук, як мова зайшла про готовність українців дарувати свої органи для порятунку інших.

 Коли вирішувалося питання про закупівлю ліків і наболілу тему «дешевої імуносупресії», вона публічно звернулася до народних депутатів і керівництва МОЗ: «Один раз моє життя коштувало 100 тисяч доларів, і завдяки пересадці серця ​воно було врятоване. А тепер на місяць на ліки потрібно 25 000 грн. Моя пенсія 1564 грн. Отже, я собі за свою пенсію зможу купити лише 5 днів життя. Досі ліками мене забезпечувала держава, але якщо замість препаратів, які призначив лікар, пропонують неякісні замінники, генерики — це ​вирок для нас. Ми не можемо приймати ліки, призначені чиновниками…».

Історія Наталії — ​це великі випробування і неймовірна сила духу. Здорову молоду жінку, яка готувалася стати матір’ю, вразив вірус грипу. Далі — ​важкі ускладнення, які вбили її дитину й знищили серце. Тривале лікування, складна операція не поліпшили стану хворої, і столичні фахівці дійшли висновку, що врятувати 27-річну волинянку може лише пересадка органа. На щастя, у той час у Києві перебували індійські фахівці, вони обстежили па­цієнтку і погодилися взяти її на лікування.

— Клініка в Мумбаї виявилася дуже сучасною, з новітнім обладнанням, висококваліфікованими спеціалістами, — ​розповідала нам Наталія Омельчук, повернувшись в Україну. — ​Було зрозуміло, що часу на очікування донорського органа я не маю. У першу чергу на нього могли розраховувати громадяни Індії, а тоді вже іноземці. Та через день стало відомо, що жодному з інших претендентів не підходить серце 22-річного індуса, який загинув під час аварії. Орган доставили літаком через 1,5 години після того, як у хлопця констатували смерть мозку. Його родина дала добро на те, щоб органи (серце, печінку, нирки, підшлункову залозу та рогівку очей сина) використали для допомоги важкохворим людям.

Індійський професор, який оперував нашу землячку, на прощання сказав їй: «Ти повинна повернутися до повноцінного життя». І Наталя ні на мить не забуває цих слів, намагаючись допомагати іншим.