«Ми, щуринці, — ​не здаємося» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 32.88
«Ми, щуринці, — ​не здаємося»

Волинь-нова

«Ми, щуринці, — ​не здаємося»

Колись дуже давно землями села Щурин Рожищенського району володів пан на ймення Щур. За Польщі тут була Щуринська гміна, до якої входили села і сусідніх районів. Тепер нікого з таким прізвищем у селі немає, гризунів теж не розводять, тож нічого в Щурині про символ цього року за китайським гороскопом ніби й не нагадує

Побувала тут уперше листопадової пори. І такий уже журналістський фатум: якщо проблемами якогось села перейнявся і написав репортаж, то воно стає тобі рідним. Наче знаєш його давним-давно. Та і як забути працьовитих старожилів Троцюків, душевну завідувачку дитсадка Валентину Коровіцьку, дружний персонал амбулаторії сімейної медицини під керівництвом Володимира Мосійчука, мудру директорку школи Тетяну Войтюк, заквітчану вишивальницю пані Ніну, старовинну, ще 1661 року, Свято-Михайлівську церкву? 650 жителів населяють Щурин, і якщо в XIX столітті їх було 450, це прогрес, але сільський голова Василь Карпюк пригадує, що до 1990-х років щуринців налічувалося до тисячі. Потім молодь повиїжджала в міста, залишилися ті, хто не боявся працювати на землі й вести одноосібне господарство, так змогли дітей вивчити, в люди вивести, а освічені щуринці вже сюди на постійне мешкання й не поверталися. Єдиний заробіток тут — ​фізична праця, але не всі до цього мають хист. Та важливо пам’ятати, де взяли старт, бо людину формує край, звідки її пращури.

— Нам би не втратити того, що маємо, — ​каже голова сільради Василь Карпюк, — ​утримати школу, створити робочі місця, залучити інвесторів. Щуринці роботи не бояться. Щоранку чимало людей їде за 40 км до Луцька на заводи, будівництво, бо в селі нема де заробити.

А у грудні на святого Андрія у Щуринську сільраду зі Сходу, з війни, привезли двох загиблих воїнів. Вони могли б садити дерева й сіяти жито, народжувати дітей… Іду цим мужнім щуринцям у Луцьку поклонитися. Ілюміновані різдвяні янголи біля стели героїв того вечора сурмлять сумно, і трійця недоприкрашених ялинок тужливо обіймається вітами, а люди запитують в неба: «Допоки це триватиме?» Приїхав кортеж «200» з тілами 29-річного Андрія Войтовича з Квітневого й 22-літнього Сергія Сироти зі Щурина — ​і заплакав сам апостол Андрій Первозваний… Від початку війни вже четверо воїнів загинуло з цієї сільської ради. Двоє зі Щурина — ​Віктор Юхимчук і Сергій Сирота. Того дня наш Президент у нормандському форматі зустрівся з Путіним, так і не спитавши: «Допоки?», і не сказав йому «просто перестать стрелять». А хлопці повернулися в рідний край у трунах. Підірвалися на міні, але не здалися.

За столом мирно перемовляються глави держав, а прості хлопці гинуть. «Сергій Сирота був старшим із трьох синів у родині, пішов на війну 18-літнім і воював три роки. Цієї весни приходив у відпустку — ​з серйозними поглядами і позицією. Я спитав, скільки ще збирається служити, і він відповів: «Скільки буде потрібно», — ​пригадує сільський голова, — ​Не «скільки платитимуть», а «скільки буде потрібно». І я не вірю, що хтось іде на війну заробляти гроші. Так говорять наші вороги», — ​запевняє Василь Віталійович. Чоловік міркує: «Йти на умови ворога немудро, а повернути самим український Схід не вдасться, треба, щоб світове товариство говорило з Путіним мовою санкцій. Цур йому й пек, як казали пращури, а нам — ​мудрість щура б перейняти. Щур — ​дуже мудра тварина, нам би трохи мудрості, коли обираємо керівників, бо лише ми відповідальні за свій вибір. Як у громаді, сім’ї, так і в державі має бути спільна мета у справі».

У щуринського сільського голови є мета і плани на щодень, на тиждень і місяць. Бо життя триває, доки люди планують і шукають вихід. А він є у будь-якій ситуації. Щур знайде вихід з корабля, що тоне, він бореться до останнього. Не здається і не ховається, якщо нема виходу, йде в наступ. «Так і напишіть: ми, щуринці, так само — ​не здаємося», — ​наголошує Василь Карпюк.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.