«Мабуть, не було жодної жінки у 1980-ті, яка б не чекала фільмів про Будулая…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.87 € 29.32
«Мабуть, не було жодної жінки у 1980-ті, яка б не чекала фільмів про Будулая…»

Уже чотири десятиліття захоплюються їхньою любов’ю.

Фото wikipedia.org.

«Мабуть, не було жодної жінки у 1980-ті, яка б не чекала фільмів про Будулая…»

Друзі! Перед тим, як надати слово переможниці конкурсу історій пошуку правильної відповіді на запитання — а боротьба цього разу була запеклою, повторимо саме завдання

«Гарбуз із секретом» – 10 (2020)

Цей дуже необхідний у господарстві предмет – і не один – точно є у вашій оселі. По ньому часто визначають, чи з того місця у чоловіка ростуть певні частини тіла.

Проте мало хто здогадується, що виготовлення його, за легендою, приписується одному народу і то в негативному світлі. Мовляв, за такий винахід їхнього пращура прокляли, адже за допомогою цього предмета здійснили один із найбільших злочинів в історії людства.

Хоча самі представники цього етносу мають свою, абсолютно протилежну легенду: в ній за один не дуже законний вчинок вони нібито отримали з Небес дозвіл ще іноді робити негативні діяння. Чим, власне, і вирізняються. Хоча за одним представником цього народу, який і працював там, де виготовляють цей предмет, у кінці 1970–х – середині 1980–х плакало майже все жіноцтво СРСР.

Що знаходиться у гарбузі?

А тепер цитуємо лист від Тетяни Потапової з міста Ковеля Волинської області:

«Він не вмре? Він же не вмре?» — з надією заглядає мені в очі сусідка–школярка (вона на два роки старша) і смикає за рукав. А щоб я ні на мить не засумнівалася у глибині її почуттів, гордо демонструє довгу — першу! — сиву волосину. (До слова, вона тепер — власниця салону краси і досить вдало ховає сивину у волоссі представницям прекрасної половини людства.) Тоді, у 1980–ті, глядачі, як заворожені, дивилися фільм «Циган» — такий справжній, свій і рідний, — бо ж у ньому йшлося про вічні поняття: порядність, вірність і любов, любов жертовну. І так переживали за улюблених героїв. Кучерявий Будулай, в очах якого — світла печаль, в одязі з циганськими елементами, з атрибутами — батогом і велосипедом — назавжди увійшов у моє дитяче серце і свідомість. Хоча вся ця циганська романтика, ці «ай-не-не» досі мене лишали байдужою. «Табір іде в небо» (1975). «То й що? Нехай», — казала. А тут… Останню сцену – коли поранений герой Міхая Волонтіра на возі, а над ним очі в очі героїня Клари Лучко – і зараз вважаю однією із найкращих і найбільш пронизливих сцен кохання у вітчизняному кінематографі. Мабуть, не було жодної жінки у 1980–ті, яка б не чекала «Повернення Будулая». І не раділа зі сльозами на очах, коли дорогих, уже рідних нам людей любов навіки поєднала. Образ Будулая вийшов щирим, ніжним і водночас мужнім, чесним у вчинках. Піймала себе на думці, що дуже сумую за такими героями, що їх не вистачає у нашому сьогоденні. Неможливо повернути моє дитинство, але яке щастя, що цей фільм є, такий чудовий. Вдячна тобі, Гарбузику, за те, що нагадав мені історію, в якій так багато всього: і надії, і радості, і печалі, і вічної краси. У моїй пам’яті Будулай і далі мандрує — як істинний циган — на своєму вороному коні (мотоциклі) і зустрічає на шляху різних людей, щоб допомогти кому порадою, а кому — і ділом, пробуджуючи в душах людей світлі почуття.

 Чому цигани споконвіку не мають своєї батьківщини, розкидані по світу і ведуть кочовий спосіб життя? Де їх коріння? Учені до цього часу не можуть сказати достеменно. Є версія, що цигани походять із Індії, хтось вважає, що це — побічна гілка семітського племені. Напевно, є й інші версії. І нібито цигани у свій час «приклали руку» до розп’яття Ісуса Христа, а тому, як і євреї, що не прийняли Христа, були приречені Господом на «космополітизм» і кочівництво. Переказ про цвяхи (а слово–відповідь нинішнього туру — ЦВЯХ), який крутиться по суті довкола одного сюжету й артефакту, має суттєву кількість варіацій…»

 1) Римські легіонери, котрим віддали наказ дістати цвяхи для розп’яття Христа, пішли з казенними грішми шукати виконавця. Але частину пропили в шинку, а згодом знайшли коваля циганськоі національності і розповіли, що їм потрібно. Циган навідріз відмовився кувати цвяхи для розп’яття Господа, за що його зарізали легіонери. Знайшли другого цигана–коваля, той теж відмовився, і прийняв мученицьку смерть. (Є версія легенди, що почув голос першого, вбитого, цигана про те, що не можна робити ці цвяхи, бо будуть убивати пророка Господнього, а не самозванця, який образив імператора, як стверджували солдати.) Така ж доля була й у третього коваля. І тільки четвертий циганський коваль погодився. Може, через малодушність, а може, тому, що все йому було байдуже, окрім грошей. (Тут теж є версія, що він чув голоси вже всіх трьох убитих ковалів, але — все одно цвяхи викував.) Він зробив три цвяхи, але четвертого ніяк не міг остудити, скільки не лив на нього воду. Циган злякався такого знамення, побіг на край пустелі, але там йому явився той самий розжарений цвях. Ром вилив на нього аж цілу криницю води, однак цвях як і до цього червонів перед ним розпеченим металом. Циган утік у пустелю, і не було більше йому спокою. І таку долю успадкував весь циганський народ, проклятий Господом за вчинок сина цього народу.

«Виходить, що не такий і безневинний той цвях, з якого ми судимо, чи з правильного місця ростуть руки в чоловіків. Бо фігурує у справі про найбільший злочин людства. А все ж… Гвіздки самі не забиваються».

 2) У другій версії ця легенда звучить майже без змін, окрім одного. Перші три ковалі, які прийняли мученицьку смерть, були євреями. Циганом же був тільки четвертий — той самий, хто зрадив Господа.

 3) Така версія легенди: циган–коваль кує п’ять цвяхів — чотири на руки і ноги, а п’ятий треба було вбити у груди Христа, щоб особливо підсилити муки вмираючого. Але на Голгофі серед присутніх глядачів затесався інший ром, котрий спритно краде цей гвіздок. У результаті цвяхи вбиті тільки в руки й ноги Спасителя, і Він на знак подяки за вчинок цигана дає усьому його народу таку поблажку: для вас, циган, крадіжка не буде вважатися гріхом (чи, принаймні, смертним гріхом). Така мораль легенди, як на мене, звичайно, сумнівна з точки зору і християнства, і просто навіть світської етики. Кажуть, її люблять повторювати цигани, які займаються криміналом, — тут зрозуміло чому.

 4) У наступній варіації фігурують не два цигани (який робить цвяхи і який краде), а тільки один. Циган робить гвіздки, але потім сам же і краде один із них — призначений для грудей Христа. (В іншій підваріації — для голови). Є ще і така версія легенди: циган зробив чотири цвяхи, а вкрав один, відтак Христос був прибитий тільки трьома цвяхами. Думаю, на версії впливає їх «регіональне» походження: відомо, що православні вважають, що Ісус був розп’ятий з допомогою чотирьох цвяхів, а католики — що тільки трьох.

 Такий підвид легенди: циган виготовив зумисне п’ятий («головний» чи «грудний») цвях ганджованим — зробив його з олова. Олов’яний гвіздок забити не можна було, бо він гнувся при першому же ударі, але цей обман полегшив муки Господа на хресті. Ще такий варіант: коли у цигана (у цій версії і того, що робив цвяхи, і що був присутнім на Голгофі) запитали про п’ятий гвіздок, той став божитися, що вони помилилися — цвях уже забитий. На допомогу прилетіла Божа комаха муха — сіла на груди Христа, і кати вирішили, що, мабуть, це і є забитий гвіздок. Тому, як говорить переказ, цигани — єдиний народ, котрому божбу не зарахують до гріхів (хоча в Євангелії Христос говорить: «Не кляніться»).

 5) І насамкінець інша версія. Циган–коваль дуже вже охоче кує чотири цвяхи для розп’яття і більше того — самовільно робить ще і п’ятий. Попри те, що сама Божа Матір пробувала усовістити цигана, той віддав усі цвяхи римським солдатам, а щодо п’ятого пояснив: це — самі ще щось вигадайте для додаткових тортур. Цим гвіздком і був пробитий бік Спасителя (замість загальноприйнятоі версії, що це зробили списом). Як бачимо, ця версія — найбільш роменофобська. Ну і звичайно, закінчується вона тим, що кучеряві кочівники були прокляті небом, відлучені від коріння і батьківщини, розсіялися по всій землі і так в основному і займаються сумнівною за своєю моральною спрямованістю, а то й відверто кримінальною діяльністю — діти того цигана, як ніби діти Каїна.

 А втім, витоки всіх перерахованих легенд наука не знайшла. У кого спочатку вони виникли? У євреїв? У самих циган? У якогось третього «нейтрального» народу? Окрім припущень, складно сказати щось певне.

Визнане Церквою Святе Письмо не містить такого сюжету (можливо, тільки якісь апокрифи чи маловідомі неканонічні тексти). Тому все це так чи інакше доводиться вважати легендами. А легенди — це те, що передається із уст в уста століттями, а відтак вбирає в себе й історію, і вимисел, і людські переконання та упередження.

 Виходить, що не такий і безневинний той цвях, з якого ми судимо, чи з правильного місця ростуть руки в чоловіків. Бо фігурує у справі про найбільший злочин людства. А все ж… Гвіздки самі не забиваються», — ставить смайлик у кінці своєї оповіді пані Тетяна. І ми їй також шлемо усмішку зі словами: «Браво! Ви сьогодні заслужено заробили своїм розумом і талантом 150 гривень!»

А двома володарями 100 гривеників серед 13 учасників, які надіслали есемеску з правильним словом–відповіддю «ЦВЯХ», стануть Наталія Лущ із селища Східниця Львівської області і Василь Гумен із селища Степань Сарненського району Рівненської області. Така воля жеребкування, яке провела в редакції загадкова і чарівна наша авторка Ші Мур.

Переможців просимо надіслати на адресу редакції копії першої та другої сторінок свого паспорта (або ID–картки) та ідентифікаційного коду.

А нам час оголошувати нове завдання.

«Гарбуз із секретом» – 14 (2020)

 

 На фото фрагмент фрески Мікеланджело Буанарроті «Страшний суд» (1536 — 1541), на якій у центрі зображена фігура Христа. А як би передав образ Ісуса колега–ровесник всесвітньо відомого митця, який сповідував іслам?

Слово–відповідь ми і заховали у гарбузі. До речі, про цей епізод згадується в історичному трилері одного з сучасних неперевершених майстрів творів про зашифровані послання.

Що знаходиться у гарбузі?

Слово–відповідь треба надіслати до 13 квітня тільки у вигляді sms–повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «М’яч», «Три ведмеді», «Світлана Костюк»).

Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох.

А ще спеціальний приз – 150 гривень – отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну (tsikava.gazeta@gmail.com) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.

Будьте здорові!

Р.S. Уточнення до «Гарбуза із секретом» — 8 (2020).

Шановні учасники конкурсу, після виходу минулого номера «Цікавої газети» ми отримали дзвінок із Черкаської області про те, чому врахували як правильну відповідь лише варіант «Смітник», а проігнорували варіант «Дубова бочка» («Діжка»)? Хоч саме остання на фото слугувала за ящик для сміття для лауреата Пулітцерівської премії Елвіна Брукса Вайта. Ми переглянули ще раз всі ваші повідомлення і констатуємо, що по 100 гривень за правильну відповідь отримають також Тамара Бершадська із села Бродецьке Катеринопільського району та її землячка із сонячної Черкащини і району Тетяна Репетило із Гуляйполя.

Дякуємо за наполегливість у виявленні істини!


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.